Як Джмелик був письменником

От наче й гарні книжечки та муха пише, -  Джмелик відклав прочитану книжку і сьорбнув липового чаю, - Та чогось не вистачає. Якби я був писакою, то того її комара напевне зробив би лікарем. Він бо ж має такий вдалий ніс. Якраз для ін'єкцій. А он та її стрекоза! Якась зовсім неповоротка. У мене вона б була танцівницею. Може навіть балериною.

Джмелик сидів у задумі: "А що, якщо .... Якщо й справді написати щось? Якусь веселу історію, про бджолу, наприклад? Що  глечик меду загубила. А джміль (ну тобто я) такий джентельмен, знайшов і повернув мед бджолі. І  не з'їв. Хіба може одну ложку, ну або дві. Про це, звісно, не обов'язково писати. Точно! Вийде просто чудова історія! Я стану знаменитим, усюди впізнаваним.  А скільки меду я зароблю! Так багато, що не поміститься навіть у найбільшій  медовій банці." 

Джмелик мріяв і мріяв. Ось він уже запрошений у  джемове товариство. (Це такий дуже елітний комашиний клуб, щоб ви знали). І там приймають його з  неймовірними почестями. Ось  він уже розписує свій автограф на безлічі книг, а його читачі прибувають звідусюди, щоб тільки побачити такого знаменитого письменника та привітатися з ним.

Та годі мріяти. Джміль ретельно взявся до справи. Спочатку викотив з підвалу бочечку меду. Раптом, коли писатиме, зголодніє. Тоді прибрав крихти зі столу, бо ж у знаменитого письменника усюди має бути чисто. Окрім його голови. (В голові у справжнього письменника має бути купа ідей звісно, тож яка там чистота!). Витягнув із закамарків найпрекрасніші листочки, які  досі тільки й використовував, що для привітань на Різдво.  Надусив із ягід бузини повну баночку чорнил. Знайшов пташине перо. Усе це розклав на столі. Відійшов трохи, щоб помилуватися власною працею.

-Ну який же я прекрасний письменник! - задоволено джмикнув.

- Що ж, нумо творити! - заохотив себе, потираючи лапки від чудового передчуття письменницького успіху.

Бджола була...- вивів акуратно на листочку.

- Прекрасне "Дж"- захоплено вигукнув. Постукав пером по стільниці."Яка ж бджола була? Неуважна? О ні, бджоли такі чудові. Вони дуже навіть уважні. Може заклопотана? Ну так, це підходить!" - джмелик акуратно продовжив писати.

Бджола була заклопотана... 

Тепер перед джмеликом враз постало каверзне питаннячко: "І що ж так турбувало бджолу?". Як він не ставив собі його - і передом назад, і задом наперед, і зліва направо, а тоді - справа наліво. Відповіді не знаходилось. Джміль  заплющив очі й почухав потилицю. Нічогісінько. Тоді він повільно зазирнув у бочечку з медом (Двічі, якщо бути точним. Обидва із ложечкою у лапках) — раптом відповідь сховалася саме там. Але в бочечці був лише мед. Ну дуже смачний мед. Такий смачний, що джмелик ледь весь не зїв, поки шукав відповідь. 

Знесилений від пошуків (а зовсім не від переїдання, як ви могли собі подумати), він упав на стілець. Ще разочок  покрутив питаннячко догори дриґом, перевернув набік і навіть поставив на вуха. Однак відповідь так і знайшлася.

- Ох і нелегке ж це письменництво. Ну і як тепер бути? Може, в мухи спитаю? У неї он які гарні історії! - джмикнув джміль із величезною надією.