Длуг

Михасик страшенно боїться усіляких комашок. Чи повзе по землі ота  комаха, чи літає у повітрі, йому не важливо.

Для нього основне, що воно - КОМАХА!!!

Бувало, летить хлопчик з подвір'я у хату, аж земля гуде. Очі великі!  Щоки рум'яні! Повітря в маленьких легенях  не вистачає.

- Муха! Муха! Муха! - несеться за ним його ж голос.

І все. До вечора Михась  на подвір'я ні ногою. Допоки не забуде про ту страшну "муху". 

Хлопчику чотири з половиною роки. І  мама терпляче  чекає, що якогось дня  той ляк  дитина переросте. А Михась сердиться, щічки дує. І кожного разу одне і те ж:

- Мухаааааа! - тупу, тупу і  - шмиг у хату.

Сьогодні хлопчик на подвір'я вийшов по обіді. Травичка зелена, квіточки, пісочок. Так любо дитині тут бавитись. Забув про все на світі. Машинка у нього то буксує у траві, то вріжеться у стебло якоїсь високої квітки. Море фантазій для гри.  Весело! От і зараз -  влаштував нову аварію з квіткою. А на квітці....! Величезне,  волохате, страшне комашисько!

І тільки но Михась рота відкрив, за звичкою кричати "Муха", оте комашисько візьми та й озвись.

- Дж! Ти чого вирячився?

Михась оторопів.

- Ти со,  балакаєс так, як я?

- Нууууу, скажеш таке!  Балакаю я  краще ніж ти! Дж, - перелетів на іншу квітку джміль (а то був саме він). Михась посунувся ближче до нього.

- Ти со лобис?

- Обідаю. Дж, - джмелик, смачно плямкнув.

- Я тозе хоцу, - Михасеві і справді  хочеться.

- Ну то спробуй! Он,  навіть, і  ту ромашку. 

Михась і собі,  як джміль,  ткнувся носиком у велику квітку, лизьнув язиком.

- Нєа. Недобле воно,  - скривився.

 Джміль на квітці качається від сміху, за волохаті свої бочки тримається і все:

 - Джу!  Ха-ха-ха!  Джу! Ха-Ха-Ха!

Михасик хоче плакати від образи на джмеля. 

-  Ну-ну малий, не плач! Мені тежжж не все до вподоби! Он ця  дрібнота, страх яка мені несмачна! - підлетів  до кущика  полину (а полин, як ми знаємо -дууууже гіркий). Але лікуюся, коли жжжживіт болить.

- Ти -  поганий! - Михась не дуже впевнений у тому, що каже. Бо джміль йому подобається. Такий мякий на вигляд. Аж хочеться погладити. Простягнув руку.

- Ну-ну! Тільки без рукоприкладства! - відлетів на безпечну відстань джміль, - Сам, мабуть, поганий.

- Нєа. Я тільки тлоски хоцу тебе толкнутися! Ти м'якенький?

- Я м'який  лиш зовні. А в душі, знаааєш який твердий?  Як оцей камінь! Нікого і нічого не боюся. Дж, - джміль  гордо кружляє навколо камінчика.

-Давай длузити! - Михасик заворожено дивиться на ті кружляння.

- Давай!  Ти вмієш отак: Дж, дж, дж?

- Зз, зз, зз! - старанно повторює Михась.

- Ех, працювати мені з тобою і працювати. Давай ще раз!

*****

-  Мамо!  У мене  длуг є! Така велиииииика муха! Лобить  дж, дж, дж, -  Михась біжить до матусі, яка  вийшла якраз на подвір'я. Мама сміється. Нарешті  мухи  - це просто мухи.

А джміль кружляє неподалік. "Ну як же гарно у малого оте "Дж" виходить!