Розділ 15. Земля - 1986 рік

Протягом декількох годин Маша спостерігала, як Єгор і Ксенія з'ясовували свої стосунки. Було зрозуміло, що вони знайшли один одного... Знову. Вона сиділа під деревом на імпровізованому пуфику з листя, розуміючи, що знаходиться прямо на кордоні Ілюзії і спиною до Реальності.  Вона спеціально сиділа під цим останнім деревом в Ілюзії Джина. Молодь була навпроти всередині, і дуже близько до них починався Реальний Світ і потрібне дерево, було на п'ять метрів позаду Маші. Вона відчувала потилицею, що там інше повітря, інші запахи і звуки, але тут було відносно безпечно. І розуміючи, що поки Єгор навчився піднімати крила,  поки потрібно ловити хвилини спокою, тиші більше не буде. Їй подобався оптимізм, в якому прибували ці діти. Маша вже досить довго жила в цьому Світі, і бачила різних молодих Людей та Істот. І не всі вони раділи цьому життю, як раділи ці двоє. Її здивував цей хлопець. Ну і, звичайно, вона знала, хто він такий. Ким він був, як жив, але кожне нове життя Гефеста починалося з болю. Спочатку народження на Олімпі, потім зрада близьких, вигнання. Лайон зглянувся над хлопчиком, виростив та виховав його як сина. Потім знову зрада, обман і страшна війна, яка забрала життя всіх його рідних і близьких, в той війні загинули всі, хто мав для нього значення та дівчина, яку він любив. Гефеста майже не стало, але Лайон знову знайшов його, і виходжував, зцілюючи його тіло і душу. І було інше життя і знову багато болю, але хлопець ставав сильнішим та розвився. Лайон прищепив йому головне, завжди потрібно вставати і йти вперед. І так від життя до життя Безсмертний Лайон чекав народження сина, проходив поруч з ним, піклуючись, допомагаючи, відходячи в сторону, відчуваючи лють Бога Вогню, а потім, слухаючи слова покаяння, звичайно ж, завжди прощав його. Маша була першою з Безликих, яких Любов підкорила на Зорі Народження Світу. Вона лежала в пустелі, з палаючою Душею, там Лайон знайшов її, розгублену, голодну, не розуміючу, що з нею не так. Він зцілив її тіло, дав випити чистої джерельної води, і Маша пішла за ним. І вона була з ним, коли вони вперше побачили блакитноокого, неймовірно красивого хлопчика, який сидів біля підніжжя Олімпу і не міг ходити через понівечену ногу. Обидва вони, Лайон і Маша підійшли до нього. Лайон узяв його на руки.

– Як тебе звати, дитино? – запитав його Безсмертний.

– Гефест – сказав йому хлопчик і гірко заплакав, притискаючись до нього та обхопивши руками його шию, боячись, що Лайон зараз відпустить його.

– Я Лайон, а це Маша – сказав він, вказуючи на свою супутницю, – ми ніколи не залишимо тебе. Довірся мені! І Лайон міцно обійняв маленького Бога.

Вони дотримали свого слова. Від життя до життя, оберегаючи та захищаючи його. Вони чекали його народження, мало не помирали, коли він уходив з цього Світу,  ось і тепер Маша сиділа і спостерігала за новим життям улюбленого хлопчика. Тим часом Єгор божеволів від того, що поруч з ним стоїть Ксенія і лає його, як маленького хлопчика, а він дивився на неї і мріє поцілувати її.

– Ти піднімеш крила або будеш стояти, як статуя? – гнівалася на нього Ксенія.

– Ну, не виходе у мене! – вигукнув Єгор у розпачі.

– Про що ти тут кажеш? Я ніколи не зможу літати, але все одно мрію, – вигукнула Ксенія.

– Ну, це ти! У тебе є Дар, а хто я? – Єгор сів на сухе листя.

Ксенія підійшла і змусила його встати. Вона взяла його за руку, подивилася йому в очі і раптом ставши навшпиньках поцілувала його в губи. Це було так швидко, що він нічого не встиг зрозуміти, але хвиля тепла, що прокотилася по його тілу, раптом вирвалася назовні, полетіла високо над головою і розкололася на дві частини, накривши його яскравим вогненно-палаючим сяйвом. Єгор відчув, як його руки злітають в сторони, вони були оповиті неземним вогнем, що йде до його хребта. І раптом з боків він спочатку відчув, а потім побачив два вихори. Спочатку вони були схожі на туман, але поступово формуюча їх енергія ставала товще, а обертові вихори витягувалися та приймали форму крил. Єгор раптом подумав собі, що те, що він бачить і відчуває, не має нічого спільного з оперенням, яке зазвичай присутнє на картинах із зображенням Ангелів. Крила, які у нього, були величезні, тепер вони були зігнуті майже навпіл. Він подивився вниз і зрозумів, що стоїть вже не на землі, а на шипах власних крил. Шипи палахкотіли яскраво-фіолетовим полум'ям, по краях Єгор також бачив кілька гострих шипів, але більш світлого відтінку. Там високо вгорі, де була вершина кривизни, крила були білосніжні, а ближче до плечей відтінок був уже сріблястий і потемнілий, йдучи на лопатки. Єгор відчував, що тепер, якщо він підніме крила з шипами в сторони і зробить змах, то злетить. Страху у нього не було, хтось древній всередині нього прошепотів, що тепер все можливо. Єгор глибоко дихав, і вперше за багато років відчув не задуху, а лише свободу.

– Довго не стій на крилах, п'яти почнуть горіти – з посмішкою сказала йому Ксенія.

Він подивився на неї, вона така маленька і так багато знає.

– Покажи мені, які у тебе крила? – попросив він її, – він ні на секунду не сумнівався, що Ксенія засяє зараз, піднявши свої божественні крила, але вона раптом перестала посміхатися.

– Коли-небудь, іншим разом. Тепер обережно опустись на ноги, – сказала вона.

Єгор виконав. Йому вдалося помітити тінь, що пробігла по обличчю Ксю, але вона тут же відвернулася і зробила вигляд, що дивиться на щось на дереві. Дівчина знову обернулася до Єгора і сказала:

– Навряд чи ти зможешь довго їх тримати, але все буде приходити поступово з досвідом. Найголовніше, пам'ятай про відчуття, яке змусило тебе підняти крила.