Розділ 12. 1986 рік. Земля

Було темно, сиро, і відчувався огидний запах гнилі. Де вона опинилася. Але добре, що пахне, стане в нагоді. О це тобі і астральна проекція, у темряві ні в біса не видно. Маша йшла обережно, десь тут повинен бути Ніколас. Постійно спотикаючись, вона змушена була зупинилася.

– Ну, де ж той Джин? – запитала Маша, звертаючись у темряву.

– Не кричи, ось він, – відповів їй чоловічий голос.

Від несподіванки Маша зробила крок назад, ще трохи і вона впала б, але хтось сильний підхопив її і утримав.

– Дуже дивно! Я думав, що Відьми більш стійкі, – зі сміхом сказав той самий голос.

– Хто ти, чорт забирай?! – вилаялася Маша.

– Мадам, будьте ввічливіші з тим, хто тільки що вас підтримав, – спокійно відповів незнайомець.

– Я запитала, хто ти?

– Вірман. Вірман Бер, до ваших послуг – відповів він.

– Щось я тебе не знаю! – відповіла Маша.

І коли вона почула сміх, то раптом психанула. Маша вдарила в долоні і десь поверх неї раптом стали падати тисячі яскравих вогників, вони зупинялися в метрі від землі і спалахували м'яким сріблястим світлом. Зробилось все досить яскравим на п'ять метрів навколо, і Маша озирнулася навкруги. Це був ліс, але не влітку, а скоріше навесні, вогкість, багато вологи, під ногами була незрозуміла суміш листя та глини. Перед нею стояв високий, широкоплечий чоловік. Коротка стрижка світлого волосся, високий лоб, великі очі кольору стиглої сливи, тонкий аристократичний ніс, великий рот і майже безкровні, але пухкі губи. Маша дивилася на те, який він гарний. Жіноча інтуїція підказувала їй, що під одягом у нього теж все на вищому рівні. Вона потягнулася вперед, але тут же взяла себе в руки.

– Так де ж той Джин, якого я шукаю – кашляючи, і чомусь нервуючи,  запитала Маша.

 – Не боїтеся мені довіряти? – Вірман стояв і посміхався, знаючи, яке враження справив на неї.

– Не льсти собі! – відповіла вона.

І тут вона побачила Ніколаса. Сказати, що вона була шокована, це нічого не сказати. Він лежав на купі листя, блідий, весь одяг його був покритий кров'ю, місцями крізь порвану тканину Маша бачила золоті смуги, крізь них ще сочилась кров.

– Він втрачає свою Локу, – тихо сказав Вірман і спробував підняти Машу з землі, вона і не помітила, що сіла в своєму чудовому брючному костюмі прямо в мокре листя поруч з Ніколасом.

– Що таке Лока, це перший раз, коли я чую таку назву?!

– Лока – це енергія, з якої створені Джини, вони із неї сплетені.

– Ми називаємо це Благодать або Прана.Тобто у вас це Лока, хай буде так. Ці золоті смуги, я можу зараз закрити. Дай мені час, сотворити заклинання – промовила Маша.

– Це не так просто. Раніше я намагався закрити Локу, але у нього дуже не хороша рана на лівому боці – і він відсунув те що зосталося від куртки. Отвір в ребрах, прямо під серцем, суміш кісток та тканини з обвугленими краями. Також сильно постраждали легені, коли Ніколас вдихнув, почувся характерний свист.

– Він має не таку структуру, як наша. Та й розподіл і захист різні, але рана дійсно серйозна для будь-якої Істоти – підсумувала Маша.

Вона встала і трохи відійшла від Джина.

– Ти знаєш, де ми знаходимося? – спитала Маша у Вірмана.

– Ти хіба не звідти? – і він вказав на Стовп, що світився вдалині.

Світло йшло так високо, як могло бачити око.

– Це Портал, ми з Джином трохи вилетіли в сторону, а так би ми потрапили прямо в ядерний Реактор.

– Отже, ти той Гатта, який допоміг Джину?

– Ти в курсі? – здивовано запитав Вірман.

– Я була з Ніколасом в його Ілюзії, – відповіла Маша, – і він розповів мені все, що з ним сталося. І, мабуть, удар був нанесений йому Титаном і ця рана, його робота.

– Ну, він не відповість. Він там... – і Гатта вказав рукою, в бік яскравого світла, що йде в небо.

Маша з повагою подивилася на Вірмана.

– Я тут трохи погуляв. Місто знаходиться недалеко. Там багато людей у формі. Вони стоять з рушницями, та охороняють АЕС. Я почув ще два удари після того, як затягнув Джина сюди в ліс. Так, двоє все ж вибралися, правда, радіації стільки, що будуть світитися знатно. Отже, я був там трохи погосподарював, в них там паніка, всі бігають, Реактор давно згорів, але вони все заглядують туди, смертники. Дивні треба сказати Люди. Ну ось я і скористався загальним хаосом і ось – він показав Маші сумку з червоним хрестом, вона лежала трохи в стороні під деревом, тому відразу Маша її не помітила.

– Я зібрав тут те, що, на мою думку, є підходящим, – він підібрав мішок з землі, – але знаєш, датчик тут ні до чого, тому все, що я міг, це зробити йому укол, щоб запобігти зараженню, я побачив це, в головах у місцевих лікарів, але здається, що вони не дуже обізнані в медицині, тому що, інфекція все-таки почалася. Але, чую, у тебе є знання медицини, тому ось – і він вручив Маші сумку.

– Ці препарати йому ні до чого. Нам потрібні наші Транси – відповіла Маша.

– Це було б чудово, але як? Якщо у тебе тут тільки Корабель не захований – Гатта спробував пожартувати.