Розділ 10. Земля 2022 рік. Лікольн 2522 рік

Джон повернувся з Зоряни після півночі. Його будинок тихо спав. Вийшовши до альтанки навпроти, він сів у своє крісло і став прислухатися до звуків ночі. Вдалині можна було почути звуки проїжджаючих машин. І зовсім поруч він чув шум моря. Кременчуцьке водосховище, це звісно не Середземне море, але все ж. Може бути, коли-небудь всі вони повернуться на свій Олімп. Сидячи в своєму кріслі, він намагався уявити собі ситуацію, коли йому доведеться знову зустріти тут свого ворога. Невидимий, невловимий, саме через нього йому довелося тікати з рідного міста. Так, звичайно, у нього було дивне життя, бігати з оглядкою, але іноді просто хочеться жити. Так, дочка і дружина тут та величезна сім'я на Зоряні не дають ні хвилини вільного часу. Він зітхнув та вже збирався увійти в будинок, але раптом загорілося світло навпроти, на порозі будинку з'явилася невисока жінка і запитала:

– Єгоре, чому ти сидиш у темряві?

Він обернувся і, дивлячись на дружину, тихо відповів:

– Так просто сиджу. Комарів немає. Думаю, що робити з Йолкою і взагалі.

– Каву будеш? – Ксенія завмерла в очікуванні.

– Мені потрібен Ефір, відкриєш? – спитав Єгор.

– Ага, – коротко відповіла жінка. – Але, давай спочатку вип'ємо кави, та просто поговоримо.

Через кілька хвилин вони сиділи разом в альтанці, пили каву. Їм не було про що говорити між собою. Тридцять з гаком років вони були разом. Іноді досить просто мовчати, зрідка кидаючи погляди один на одного, а в Душах йшов вічний діалог між двома закоханими. Так було і цього разу. Вона дивилася на нього, він дивився на неї. Напівусмішки, напівторки так між ними лилася розмова. Поставивши чашку, Єгор подивився туди де була хвіртка, вихід зі двору і сказав:

– Люди досі ходять вулицями, хіба скасували комендантську годину?

– Ні, їм просто все одно, що станеться – відповіла йому дружина.

– Так, от зараз теж саме в нас на Лінкольні. Налетіли купи, не пойми кого. Спочатку я їх жалів, а тепер думаю, що з ними робити?! – з роздратуванням сказав Єгор.

– Ну, ти порівняв?! Як тобі вдалося поєднати кругле та квадратне? – усміхнулася Ксенія.

– Ну, в чому різниця? Що тут, що там!

– Різниця – 500 років і у нас є надія, що все повернеться на круги своя – сумно відповіла жінка. Але мені потрібно поговорити з тобою про щось. Ефір потрібен тобі терміново?

– Кажи, що таке, ніч тільки почалася... – зацікавився Єгор.

– Ну, судячи з того, що ти мені нічого не сказав відразу, то ти ще не знаєш, що в будинку Хоркаса на Зоряні сталася пожежа. – Ксенія замовкла, дозволивши Єгору перевести подих. Він мовчав та деякий час дивився на неї.

– Я не знав, коли це сталося?

– Ну, я була у Марго, і це прийшло зі Звітом.

– Живі? – коротко запитав Єгор.

– Діти були у друзів, Хоркас на Землі, а Тора була вдома. Серед залишків спаленого будинку знайдені жіночі останки. Виявити чиї, поки що не представляється можливим. Була дуже висока температура, все ніби тануло, але є невелика надія, що це не Тора. Можливо, у неї в гостях був хтось. Поки що повідомлень про зниклих безвісти немає, але пройшло небагато часу.

– Система, відзивай Хоркаса, нехай терміново летить додому! Шукайте Тору! – наказав він через Ефір.

– Інформації про Тору немає, Хоркас отримав повідомлення на датчик – відповіла Система.

–Де ж ти був, що не знав про пожежу?

– Ну, ми з тобою бачилися вдома, а потім я понісся у справах, хотів зайти до Пола, але зайшов до Яни та застряг, але потім знову повернувся в Центральний Дім. Розмовляв з Реєм приблизно до другої години ночі. Потім він пішов спати, а я ще полетів до Вантажного Порту, щоб подивитися, що там прийшло з Амаранту. Виявляється, пожежа сталася, коли я покинув Зоряну.

– Напевно. Треба її шукати. Чуєш, Тора жива! – тихо сказала Ксю.

– Чую! – відповів Єгор.

– А у кого там їх діти, треба когось за ними послати.

– Саня – гукнув Єгор знову до Ефіру.

– Я тут – відповів його Андроїд.

– Ти де-небудь бачив Тору? Подивись уважніше, будь ласка, – попросив його Єгор.

Ефір закрився. Його Андроїд був найрозумнішим серед усіх Штучних Людей. Коли Саня був створений та включений, він жив в невеликій Військовій Станції, яка залишилася після Третьої Зіркової Війни, з колись величезного Королівства. Станція, не великий Посьолок, та стара платформа, що тріщала від Просторовників, з двоповерховою напівзруйнованою будівлею, гордо названою Третім Корпусом, – це, мабуть, все, що побачив тоді Саня, вперше відкривши очі на Світ. Але зараз пройшли роки. Старий зруйнований Корпус перетворився на величезну Третю Корпорацію, а Саня після декількох удосконалень отримав право на вільний розвиток. Але він любив Джона Лінкольна та його сім'ю і тому довгий час вже живе в Центральному Будинку. Джон завжди довіряв йому, як самому собі. І ось перебуваючи на Землі, Аватар в тілі Єгора, в першу чергу, звернувся до свого Андроїда, якого давно сприймав як живого, а не зробленого "матір'ю" Сенді, вона була розробником Андроїдів. Єгор глянув на Ксенію, але не встиг сказати ні слова, як Ефір ожив: