Розділ 5. Земля. 1986 рік. Ксенія

Вже було зовсім темно, коли Ніколас підійшов до погано освітленого приватного сектора. Подекуди ще чулися голоси Людей, то тут, то там можна було почути гавкіт собак. Джин впевнено звернув на одну з вулиць, пройшов пару дворів та зупинився перед воротами третього, і став чекати. Він знав, що Арх вийде з дому і буде важка розмова. Але Ніколас морально підготувався. Заради сина можна запастися терпінням, Джин прекрасно розумів, що Арх буде чинити опір і розмові, і самому Ніколасу. Але головне – спробувати доторкнутися до нього, і там, в Тонкому Світі, він покаже йому свого сина, він розкриє йому свої думки. Ніколас знав, що Арх – теж батько. Джин з'ясував, що у нього троє дітей і він їх обожнює. Він повинен розуміти, що якщо не відпустити Ліку на деякий час, то Джин міг втратити сина. І Арх дійсно вийшов.  Але так тихо, що Ніколас не відразу зрозумів, що він вже не один. Арх був вище і ширше в плечах, Джин не міг бачити його очей, але відчував, що той дивиться на нього важко, але спокійно. Його руки були схрещені на грудях, весь його вигляд дихав викликом.

– Ну, привіт, ще раз – почав розмову Ніколас.

– Давай, ближче до справи, — відповів йому Арх.

– Мене звуть Ніколас, можливо, ти не знаєш, або не хочеш знати – продовжив Джин.

– Я Олександр – Арх відповів трохи спокійніше

– Мені дуже потрібна допомога Ліки. Мого сина викрали. Його тримають у полоні. Я не можу його знайти, я навіть не можу його відчути. Живий він чи ні. Я навіть не можу про це спокійно думати.

– Помовчи зараз трохи – попросив його Олександр – я подивлюсь, де твій син, і не смій торкатися до мене – з цими словами він замовк  та трохи відійшов, злегка піднявши голову, ніби пірнувши вгору.

Джин побачив, як від Арха відокремилось тонке прозоре тіло, уважно придивилося до самого Джина та через секунду понеслося вгору в нічне небо. Потім ще одно, але вже не прозоре, а злегка сріблясте, теж помчало слідом за попереднім. "Як вони все-таки здорово вміють це робити! – с тугою  подумав Ніколас. Він був далеко не слабким містиком, але йому ніколи не мати сили Арха. Олександр стояв перед ним в такій же застиглій позі, і можна було би тепер доторкнутися до нього та спробувати загнати в Ілюзію, і хто знає, може, вдасться змусити його недовго служити собі, і ось Ніколас вже потягнувся до нього рукою, але раптом сам себе остановив. Ні, він цього робити не буде. Добре,  що ця розумна думка прийшла йому в голову, тому що в наступну мить обидва тіла Арха, одне за одним, повернулися до господаря, він глибоко вдихнув і заговорив.

– Твій син живий, і це, здається, не може не радувати. Але... Він закритий у пляшці, а на ній три захисні Руни, тому ти його не бачиш. До того ж він знаходиться у воді, в прісній воді, і я пам'ятаю, це теж пастка для вас, чорти.

– Ми не чорти, ми Джини – тихо відповів Ніколас. У будь-який інший час він був би дуже ображений, але Джин знав, що Архи,  таких як він, не шанують, хоча кого вони взагалі шанували – це питання.

– Як я розумію, потрібен Аватар, щоб збити Руни.

- Так. І ти, здається, припускав, що це може бути так. Тому зачепив молодого Джона? – Олександр примружився і подивився на Джина в упор.

Дивно, світліше начебто не стало, але очі Арха він побачив зараз, як вдень. Комарі почали свербіти і кусатися, Ніколас, відмахнувшись від настирливого комахи, запитав:

– Ти Алекс, той самий Алекс?! – Ніколас явно із захопленням задав це питання, до нього раптом дійшло, що це той самий легендарний Білий.

Джон називав його тільки Білий. Як він відразу не зрозумів, хто перед ним?! Арх трохи збентеженно, підтвердив його припущення.

– Так, я Алекс! Поясни на кінець, навіщо ти сюди прийшов. Тобі потрібен Аватар. Так, Джон ще дитина, знайди когось старшого та вперед.

– Мені ще потрібна Ліка, тільки вона вміє правильно збивати Руни. Так сказала Маша.

– Маша - жінка Лайона? Цю Машу ти маєш на увазі?

– Так її, щось не так? – стривожено спитав Ніколас.

Він знав цю даму, ще у дитинстві, а потім вона сама підійшла до нього, коли він в паніці бігав до всіх своїх знайомих, намагаючись найти спосіб витягнути сина. Мила дівчина зараз була років двадцяти п'яти, та він точно пам'ятав, що тоді у дитинстві вона була старша. Але йому ніколи було думать про це. Вона сказала йому, що вони знайомі з ним давно. А потім буквально дала йому вказівки, куди йти і що робити, а він хапався за будь-яку соломинку. А що він, власне, знає про Машу – нічого. Просто вона дружина Лайона.

– Що ж тобі наговорила ця стара Відьма? – запитав Алекс.

– Чому стара? Зовсім юна дівчина – парирував Ніколас.

– Дівчина? Їй сто років?! Арх не заспокоювався.

– Та молода вона!

– Може, це не та Маша? – подумав Алекс.

– Вона сказала, що для того, щоб прибрати Руни, потрібна тільки Ліка.

– Ліки ще немає, вона маленька, і ще зовсім нічого не знає про своє походження. І ти поліз в неї сьогодні зі своєю Ілюзією, принаймні глянув би, що перед тобою дитина! – Алекс придушив свою лють і продовжив – Не знаю мужик. З одного боку, я тебе розумію, але з іншого, їй зовсім ще мало років, розумієш?! Рано це все, дуже рано – Алекс замовк, але раптом знову продовжив: – Так, і Джону. Скільки йому років? Шістнадцять! Психіка ще не стійка, а якщо нейрони згорять від такого потоку?! Чи не страшно ризикувати таким Аватаром? Звідки ви взявся?