Розділ 1. Зоряна. 2522 рік

– Тату, прокинься! В нас великі неприємності – на ліжку, де тільки що солодко спав Джон, сиділа симпатична дівчина.

У напівтемряві кімнати можна було вгадати тільки її силует, але чоловік, вирваний з лап Морфея, точно знав, що перед ним сидить його дочка Мелані.

– І що такого сталося, що потрібно було розбудити мене серед ночі? – пробурчав він.

– Йолка збирається вийти заміж, розумієш?  За Джина! Ти можеш собі уявити, за Джина! Навіть нікому не сказавши! Просто оголосила і все! – Мелані виплеснула ці слова майже в жаху.

– Ну, той що? Хоче, то хай так і буде. Тривога з приводу чого? – Джон відверто здивувався, чому Мелані так перелякалася. – У нашій родині є Аватари, Титани,  Додухи, ну, ще й Джин буде. – Джона трохи потішило те, що  в майбутньому його зятем може стати Джин. Його улюблені дівчата завжди дивують, і він вже майже зібрався зануритися назад у солодке царство Морфея,  але Мелані просто так вирішила не здаватися.

– Тату, я хочу, щоб ти втрутився! – Мелані стояла на своєму.

Джон зрозумів, що дочка просто так не заспокоїться. "От уперте! Вся в мене!" — подумав він.

Джон дуже любив Мелані, завжди намагався якимось чином брати участь в її житті. Вони давно розлучилися з її матір'ю, але дочка – це святе.

Колись зовсім молодим, він був майже примусово одружений на милій дівчині з сім'ї Лафіт. Батьки самі про все домовилися. Принц Джон Лікольн, спадкоємець Королівства Лікольн, і Масандра Лафіт, дівчина з дуже багатої та впливової сім'ї, уклали Шлюб. Вони познайомилися за два дні до Церемонії. І якось у них не склалося відразу. Він навчався в Королівській Академії, у нього були друзі та подруги. Джон був дуже гарний, дівчата постійно закохувались в красеня, у нього могла бути яка завгодно дівчина, яку б він не побажав.  А головне,  була свобода, так він думав, та раптом все закінчилося. Його виховував дід, свого батька хлопець майже не знав, та згадуючи про нього, зазвичай, морщився від невдоволення. А ось його старший брат Гебріел, навпаки, згадував про  їх батька з теплотою та іноді навіть намагався сперечатися з Джоном.

– Це твій дід промив тобі мізки, Джоне! Він вигнав нашого батька, і навіть заборонив йому з'являтися у нашому Світі, не кажучи вже про будинок.

Гебріел з усіх сил захищав їх батька. Але результат зазвичай був нульовим. Але був Люк, він доводився братом-близнюком Джона. Вони були схожі, як дві краплі води, але на цьому їх подібність закінчувалася. Джон завжди дивувався м'якості Люка.

– Ти, напевно, походиш більш до нашої мами, я її, звичайно, не знав, але мені здається, що вона була такою ж, як і ти! – часто говорив Джон, дивлячись на Люка.

Але той просто посміхнувся та мовчав. Люк теж зовсім не пам'ятав їх маму, але в дитинстві слухав розповіді батька про неї. Вечорами, коли було темно і в каміні весело потріскував вогонь, хлопчики, часто сидячи на килимі перед каміном, просили батька розповісти історію, яка була до їх народження, Люк заворожено слухав пригоди Шона Кана і красуні Ісіди. Вони літали разом на великому Кораблі, та бачили багато цікавих місць. Але Джон завжди був занурений у власні думки і не слухав того, що їм говорив батько, а потім одного похмурого ранку вони прокинулися, а батька, як не було. Хлопчики залишилися з дідусем. Як давно це було...

– Тату! – Мелані повернула Джона до реальності.

– Ну, рідна..., нехай Йолка вийде за нього. Може він гарний хлопець, і моя прекрасна внучка буде з ним щасливою. Зрештою, вона доросла, нехай вирішує, а ми повинні кивати і радіти – Джон намагався обійняти дочку, але вона вирвалася, та заметалася наче ластівка у силках. Сон пішов, як і не було, Джон сів на ліжко і схвильовано запитав дочку:

– Що сталося?!

Мелані, трішки заспокоївшись, взяла себе в руки й тихо промовила:

– Молодий чоловік, якого вона привела та представила нам, як свого нареченого, є точною копією того, з яким я зустрічалася до Віргана, мого чоловіка. Вона подивилася на Джона, очами повними сліз.

Це було 22 роки тому. Мелані виповнилося 17 років і вона, як і всі дівчата її віку, була закохана і порхала, як метелик. Його звали Ніколас. Він був високий, красивий, і вона гадала, що він той самий. Дівчина мріяла, що він ось-ось прийде до неї, встане на одне коліно, простягаючи їй обручку та попросивши бути його дружиною. І вона, звичайно, скаже так! Дівчата будуть їй заздрити, та все буде дуже і дуже добре. І тепер чекаючи його в Парку, вона мріяла і не помічала, як до неї підійшла літня, не висока дама.

– Ти даремно чекаєш! – незнайомка оцінила її поглядом.

– Я не зрозуміла, ви до мене звертаєтесь? – дівчина вийшла зі своїх мрій та подивилася на незнайомку, яка стояла перед нею.

– Ти бачиш тут ще когось, моя люба? – дама дивилася на неї.

Мелані раптом зрозуміла, що в Парку більше нікого немає, і якось досить тихо. Не чутно співу птахів або шуму Людей. Дуже тихо!

– Хто ви така? Та що вам потрібно від мене? – Мелані стало не по собі.

– Слухай, ти мене не бійся. Я зовсім не страшна – літня дама лагідно взяла дівчину за руку та промовила:

– Давай, моя гарненька, сядемо на лавку і трохи поговоримо, я вже далеко не молода, і мені важко довго стояти на ногах. Але ж мені треба з тобою побалакати, я дуже б хотіла тобі все пояснити, навіть і не знаю, чи є потреба.