04

Візит Джетти був схожий на вихор, що раптово увірвався через незачинене вікно. Вихор, який влаштував у кімнаті невеликий безлад і так само раптово вщух, як і розпочався.

За великим рахунком, на той час Джетта не мала потреби в роботі. Вона підробляла перекладачкою у двох шлюбних агенціях, і грошей, які вона там отримувала, було цілком достатньо, щоб нормально жити. Але їй набридла вся ця маячня, де кожен намагається показати себе з найкращого боку. А копни глибше… Одне слово, її вже нудило від усього цього. Не минуло і п'яти місяців. Вона пішла б звідти й раніше, та єдине, що її стримувало, — це гідна оплата. Тепер, коли певну суму для однієї лише їй відомої мети було зібрано, вона остаточно вирішила: пора звалювати.

Констант зателефонував того ж вечора і запропонував їй виходити на роботу хоч завтра.

— Знаєте, — сказав він, — після вашого візиту я навіть оголошення з дверей зняв. Якщо вам не сподобається, я завжди зможу повісити його назад… Швидше за все, ви мене зачарували, і я подумав: напевно, таким і має бути справжній продавець. Скільки ви в мене працюватимете — це вже ваша справа. І… відвертістю за відвертість: я шукаю продавця, щоб самому повністю зайнятися випіканням. Що з цього вийде — питання, відповідь на яке можливо дізнатися лише з часом.

— Окей, — відповіла Джетта, — мені потрібно пару днів, і я у вас.

— Буду чекати.

Так почалася їхня спільна трудова діяльність.

Джетта й справді була неперевершеною в ролі продавця. Вона поводилася природньо, без награної брехливої ввічливості, без надокучливих пропозицій купити щось іще, та, попри це, середній чек покупця, на безмежну радість Константа, з моменту приходу Джетти збільшився майже в півтора рази. Роботи в нього тепер додалося, і він як ошелешений бігав навколо своїх тістомісів та мініпечей. Вечорами він валився з ніг від утоми, але водночас Констант був щасливий, що його справи пішли вгору.

Джетта була на висоті. Покупцям дуже подобалася нова продавчиня Константа, і вони завжди перекидалися з нею словечком-другим. Джетта відповідала кому ввічливо, кому жартівливо, а з кимось зачіпала і філософські теми. Здавалося, вона бачить людей наскрізь і знає, що їм потрібно ще, окрім хлібини чи кількох здобних булочок.

Минуло два з половиною місяці. Джетта з головою поринула в роль продавця, в роль чудового продавця. І що ж далі? Вона знала, що розвиватися тут вже нікуди, і всі тонкощі ролі вона освоїла на відмінно.

— Далі все піде за накатаною, — одного вечора після закриття крамниці сказала Джетта Константу, — звичайна монотонність, яка з часом виб'є мене з колії.

Констант мовчав. Він знав, що рано чи пізно Джетта скаже йому це… і в один із днів піде. Звісно ж, він усією душею прагнув, щоб цей день ніколи не настав, але…

— Мені подобається у вас і ви добре платите, але я така… і нічого не можу з собою вдіяти, — продовжила Джетта.

— І куди ви потім? — запитав Констант.

— Поки не знаю, навіть не думала про це, — відповіла абсолютно спокійно Джетта, для якої невизначеність була способом життя.