03

Джетта та Констант познайомилися, коли та влаштувалася до нього продавцем у хлібну крамничку. Бейк вирішив збільшити продажі. До цього він давав собі раду сам: сам випікав свої булочки з хлібом і тут же їх продавав. Люди розкуповували все до останньої хлібини, а ті, хто заходив у крамницю і бачив уже порожні вітрини, навіть трохи засмучувалися. І тут Констант прийняв рішення, що треба когось брати собі в помічники. Бажано продавця, оскільки довірити комусь свою мініпекарню він просто не уявляв за можливе.

Бейк, звісно, міг узяти якогось тямущого пекаря і навчити його всіх тонкощів саме своєї роботи, але щойно він починав уявляти, як усе це виглядатиме, одразу відкидав цей варіант. Річ у тім, що є такий сорт людей, які роблять свою роботу наодинці, нікому не довіряючи. Вони навчать вас усіх хитрощів свого ремесла, нічого не приховуючи, і, будь ласка, займайтеся цим, але без мене. А якщо раптом і доведеться працювати в парі, вони постійно контролюватимуть вас і пхатимуть свого носа в усі процеси, до яких ви залучені. Все має бути по-їхньому. Крапка. Саме таким і є Констант Бейк. Тому він вирішив узяти продавця. Він повісив на дверях своєї крамнички оголошення «Потрібен життєрадісний продавець» і пішов далі займатися своїми справами.

Буквально за пару годин до крамниці зайшла дівчина. Симпатична струнка брюнетка в червоному спортивному костюмі та з такого ж кольору модним жіночим рюкзачком за спиною. Чорні окуляри. Чорне довге пряме волосся. Руки в кишенях. На вигляд їй було не більше тридцяти.

Знайомтеся. Це та сама Джетта Вінд, власною персоною. Констант аж брови підняв від побаченого — настільки ефектний вигляд мала ця брюнетка. Нечасто такі персонажі заходять до його булочної. Цю дівчину він узагалі бачив уперше.

Джетта зняла окуляри і оглянула вітрини з випічкою, потім купила булочку і маленький хлібець. Відламавши від кожного по невеличкому шматочку, вона неквапливо, наче смакуючи, з'їла їх. Потім купила ще одну булочку і зробила те саме.

— Смачно, — сказала вона скоріше сама собі, — і причепитися немає до чого.

— Я радий, що вам сподобалося, — усміхнувся Констант, який увесь цей час насторожено спостерігав за Джеттою.

Дівчина зняла рюкзачок і склала туди булочки.

— Вдома з чаєм доп'ю.

Потім вона подивилася на Константа. Приємного вигляду чоловік років сорока… І все. Нічого особливого — зробила висновок Джетта.

— Знаєте, — почала вона, — коли ти влаштовуєшся до когось, щоб продавати всіляку хрінь, і розумієш, що це реальна хрінь, покупець відчуває, що йому впарюють чергову туфту. І з цього нічого доброго не вийде. Але коли приходить інший продавець і цей самий товар сприймає як дійсно класну річ, покупець знову ж таки відчує це. І всі залишаються задоволені. Це я до того, що продавцю в першу чергу має подобатися той товар, який він продає. Мені, наприклад, ваші булочки сподобалися… Але є три «але»: я не надто життєрадісна, у мене немає досвіду роботи продавцем і я не затримуюся на одному місці довше ніж на півроку. Запитаєте, навіщо мені це? Я просто хочу спробувати себе в ролі продавця… Якщо, звісно, це місце ще вільне.

Джетта закінчила свою промову і подивилася Константу просто в очі. Той навіть трохи розгубився від такого відвертого монологу та пильного погляду Джетти.

— Ммм… Ще вільне… Тільки пару годин тому оголошення повісив, — не зовсім упевнено відповів Констант.

— Ну, тоді у вас мають з'явитися ще кандидати, — усміхнулася Джетта.

Вона дістала з рюкзачка блокнот із ручкою, написала на вирваному аркуші свій номер телефону і протягнула Константу.

— Якщо раптом з якоїсь причини ніхто з моїх конкурентів вам не підійде, телефонуйте.

Констант узяв папірець і, як зачарований, почав розглядати витіюватий почерк Джетти. Здавалося, минуло лише кілька секунд. Констант відірвав погляд від записки і подивився на те місце, де щойно стояла дівчина. Але її там уже не було.

— Хм, — тільки й зміг вичавити з себе ошарашений Констант.