Уже була перша година ночі, коли я взяла до рук листок паперу і вирішила записати все, що зі мною сталося за цей період життя. Мені було двадцять два роки і я була простою журналісткою в звичайній газеті. Я постійно намагалася створити свою історію. Та це у мене ніяк не виходило. Я писала матеріали різноманітних справ, але написати щось конкретне я не могла і доводилося писати про те, що мені говорили і іти куди направляли для отримання інформації про різноманітні справи.
Одного разу після ще одного інтерв'ю я повернулася на роботу. Це інтерв'ю було про дівчину, що перемогла в національному конкурсі по вокалу. Дівчині було всього шістнадцять років, а вона вже виграла і її хотіли відправляти на конкурс за кордон. Тому всі хотіли отримати інтерв'ю з нею. Вона розповіла про свою важку роботу, про батьків. В принципі все як завжди, подумала я.
Я дійшла до кабінету головного редактора, але його не було. Мені сказала трохи почекати його секретарша. Я присіла в крісло і почала перечитувати інтерв'ю. Воно було хороше, так як і завжди. Минуло ще десь сорок п'ять хвилин і я була не впевнена, що він скоро прийде.
Але я ще трохи почекала і Ендрю Джексон повернувся в свій кабінет. Це був блондин високого зросту років під тридцять. Він став головним редактором нещодавно, і був цьому дуже радий. Джексон побачив мене і привітався. Потім відкрив двері і легким помахом руки запросив мене в кабінет. Я підвелась і ввійшла в кабінет, а він прослідував за мною і закрив двері.
- Міс Джес, у вас вийшло взяти інтерв'ю у дівчини? - запитав мене Джексон.
- Так, звісно! - відповіла я йому і поклала на стіл аркуш паперу з інтерв'ю. Він сів у крісло в себе за столом і подивився на нього. Він взяв його в руки і став читати. Ендрю Джексон задоволено подивився на мене. Від цього я почала хвилюватися.
- Щось не так? - запитала я в нього. У відповідь поспішила лише його усмішка. Він обернувся до вікна і дочитавши, сказав :
- Все чудово, як і завжди!
- Дякую! - сказала я з усмішкою.
-У мене до вас пропозиція міс Джес.- продовжував він.
-Яка? - запитала я і злегка напружилась.
- Ви ж не знаєте, звідки я зараз повернувся, - сказав він і додав, - я повернувся із засідання!
Я здивувалася, яке відношення має його пропозиція до цього.
- Ну, і що? - продовжила я його мову, адже він раптом замовк, ніби для підняття напруги в кабінеті.
- Я повернувся із засідання, на якому мені запропонували вибрати одного із редакції для поїздки на місяць в маленьке містечко - розповів він.
В кабінеті запанувала тиша. І я запитала:
- Хочете відправити мене?
- Ну звісно, - затвердив він , - ви ідеально пишете, і зараз я в цьому ще раз переконався!
- Правда? - запитала я радісно і водночас схвильовано. Я не вірила своїм вухам. Адже я звісно знала, що я добре пишу, але почути це від когось було незвично.
- Міс Джес, що з вами? - запитав містер Ендрю.
- Нічого, - відповіла я і подивилася на нього.
- Ну, якщо все добре, - продовжував він, - тоді яка ваша відповідь?
- Можна трохи подумати? - запитала я.
- Звісно, - відповів він, - тільки недовго, адже там потрібно бути уже через два дні. - Добре, - відповіла я з усмішкою, - можна йти думати?
- Йдіть,- відповів Джексон і добавив, - надіюсь ви приймете правильне рішення! Я встала, підійшла до дверей і сказала, обернувшись:
- Дякую за можливість!
- Будь ласка, тільки не підведіть, - продовжував він, - прийміть правильне рішення. Він повернувся і його білосніжна усмішка ледь не засліпила мене. Я відкрила двері і швидко вийшовши з кабінету закрила їх за собою. Я була така рада, ніби мені запропонували нобелівську премію, і просили в мене взяти інтерв'ю. Вийшовши із редакції я йшла додому, так ніби з'їхала з розуму. То бігла, то йшла в під стрибку. Навколишні напевне думали, що я втекла з психічного дому. Але я була така рада, що мені було все одно. Прибігши додому я почала шукати ключі від вхідних дверей, але я не могла їх знайти і зрозуміла, що десь втратила. У мене таке бувало часто, і тому я подзвонила у двері. Мати повинна була вже вернулися з роботи і відкрити мені. Я подзвонила в дверний дзвінок, але за дверима було тихо. Напевне мати знову слухає музику в навушниках на кухні. Я подзвонила, ще раз в дверний дзвінок, але ніхто не відкрив. Я дістала з сумки телефон і набрала до мами. За дверима почувся лише тихий дзвінок телефона і відповідь:
- Привіт, донечка!
- Привіт, мам - відкрий мені двері, тому що я знову загубила ключі, - сказала я за секунду. Дверний замок клацнув і двері відчинилися. Перед мною стояла мама у фартуху. Вона відійшла від дверей і я зайшла в квартиру.
- Роздягайся, мий руки і йди їсти, - сказала мати і побігла на кухню.
- Добре - відповіла я. В квартирі смачно пахло маминим млинцями. І я поспішила роздягтися, помити руки і йти на кухню. На столі вже стояли млинці з джемом і мамина фірмова запіканка порізана на шматочки. Вона в мене працювала поваром у фірмовому ресторані для багатеньких. І мене дивувало, як вона може все це встигати робити вдома і не втомлюватися. Адже батько був постійно в командировках. І їй доводилося нелегко зі мною і двома молодшими братами Білом і Крісом, яким було всього по шість. Вони були двійнятами. Але поки вони не прийшли, я вирішила з мамою поговорити наодинці. Я всілася за стіл, взяла млинці і почала їсти коли мама приєдналась до обіду зі мною.
- Що в тебе нового ? Як інтерв'ю з тією дівчиною? - почала розпитувати мене мати. Вона полюбляла ось так сидіти зі мною в обід наодинці. Коли можна було поговорити. Поки малі були в школі, а батько в командировці чи на роботі.
- Дякую все добре,- сказала я і добавила, - є дуже цікава новина.
- Яка? - з нетерпінням розпитувала мене мама.