3. Історія терапевта

Найкоротша відстань між людиною та істиною -розповідь. Ентоні де Мелло

3.1 Етика і почуття

Моя історія зазвичай залишається поза кадром, я той, хто споглядає історію, надає їй форми, але залишається інкогніто.  Я - тінь, що падає від фігури оповідача. 

Я розкажу вам історію. Ні, не мою власну. Я розкажу історію про перетин двох особистостей. Я не буду заплутувати читачів, скоріше навпаки, моє завдання - розплутати клубок розповідей і показати історію так, якою вона є насправді. 

Сонячного вівторка до мене прийшла дівчина записатись на перший сеанс, її звали Катерина. Вигляд у неї був, не зважаючи на гарну погоду, похмурий і пригнічений. Ми погодили час і у четвер я чекав її у своєму кабінеті. 

Вона мала досить високий зріст, струнку статуру і світло каштанове волосся, її легко можна було назвати красунею. Вона рухалась елегантно, витончені рухи надавали її образу легкості. Та настрій у неї був похмурий, це було ясно навіть без попередньої розмови. Вона дивилася вниз під ноги і закусувала нижню губу. Одягнута вона була в сіре пальто, чорні туфлі, брюки трохи вільного крою і бузковий светр. 

-Добрий день. Мене звуть Катерина і я не знаю з чого почати. Ніколи раніше не ходила до психотервпевта.

- Не турбуйтесь, я буду напрявляти нашу розмову. Просто розказуйте все, що приходить на розум. 

-То була середина осені і я відчувала як похмура погода сприяє моїй меланхолії. Не той час, щоб скаржитись, я завжди любила осінь. Я довго не могла визнати, що мені потрібна допомога, - вона поправила блузку і прикусила нижню губу. 

- Він грався зі мною. Можливо, ненавмисно, але від того не менш боляче. Я знала, що він одружений, це бентежило, але він мав, в першу чергу, нести відповідальність за свій шлюб, а не я.  

Він перестав мені писати, а через декілька місяців я дізналась, що він розлучився. Ні, я зовсім не проти,  але це збило мене з пантелику. Майк( так називали Михайла знайомі) здавалось мені, знав чого хоче в житті. Його манера одягатись і спілкуватись говорили самі за себе. Він був сміливий, знав як поводитись в різних ситуаціях і доля, здавалось, посміхалась йому у відповідь. Але дозволю собі це сказати, він був досить вразливий всередині, глибоко переживав усі невдачі і потрапляв у заплутані стосунки. Як на мене, він хотів простоти з жінками, але потрапив у пастку, вихід з якої шукав довгими ночами. Він ходив коридором, думав іноді вголос, пускаючи кільця густого диму. На ранок, змучений власними роздумами, він засинав. Я знаю небагато про його життя, принаймні тільки те, що він сам мені розповідав і що я змогла побачити.

- Як ти думаєш, що давало тобі це спілкування? , - запитав я.

- Ніби відчуття, що я не сама, що все безглузде у цьому світі відбувається не тільки зі мною. Ми з ним так схожі. Відчуття спорідненої душі. Але це було чим завгодно, але не стосунками. 

- А чим це для тебе було? Ким ти себе відчувала?

- Кимось не дуже важливим, але і не зайвим, кимось, хто має значення тут і зараз. Можливо, це моя неспроможність будувати серйозні стосунки. 

- Або вибирати партнерів, з якими неможливо побудувати серйозні стосунки. Це підсвідомий спосіб сказати самій собі, що я не варта чогось кращого. Але ж це не так.

- Як мені вибратись з цього?, - докторе

- Добре, що ти задаєш питання. Це вже половина роботи. Стосунки - це двосторонній рух і треба тримати баланс: віддавати і отримувати в рівній мірі. 

- Відверто скажу: я довго вважала, що не зможу зустріти когось серйозного. Мені часто здається, що я цього не варта. Від того і мої інтрижки. Я заплуталась, док

  Вона виглядала розгубленою…

- Отже одного дня я приїхала до нього додому. Ми сиділи пили вино і говорили, він показував фото міських пейзажів, які зазвичай знімав на вихідних. Я подумала, що в нього до всього був хист. Його голос заворожував. Я відчула, що я ніби у трясовині, у приємній і спокусливій порожечі, якщо тільки таке можливо.  За його словами “я подарувала йому свободу”, він та людина, яка не знає нічого про обов’язки і відповідальність. Але чому я відчуваю себе розбитою? Я підвела саму себе.

- Чому ти думаєш, що підвела себе?

- Бо не етично зустрічатись з одруженим чоловіком.

- А якщо відкинути етику і говорити саме про тебе, що ти відчуваєш?, - запитав я

- Важливим було розуміння, що я роблю що хочу, без огляду на те, що подумають інші. В цьому був адреналін.

- А чому хотіла розірвати ці стосунки?

- В мені прокинулась совість, - вона посміхнулась. Мені прикро стало, що він не відчуває ні за що відповідальності , а я не хотіла більше брехати.

- Добре, що ти почала посміхатись. Подумай про речі, які роблять твій настрій краще, а поки що на сьогодні ми завершимо. 

3.2 Споглядання

Він зателефонував зранку у середу і діловим тоном дізнався коли ми можемо зустрітись. Я запропонував йому час після обіду у четвер і дав свою адресу. 

Михайло приїхав завчасно і здався мені впевненим в собі чоловіком. Він одразу почав свою розповідь:

- Це почалось досить давно. Я тоді викладав філософію в університеті. Пам’ятаю, що ніколи не відчував себе повністю як вдома: затишно, тепло і комфортно, завжди було щось, що робило сімейне життя нестерпним. Я вже 10 років був одруженим, невдоволеність життям зростала з кожним днем. Я здогадувався чому так відбувається, але сил і бажання розбиратись в цьому у мене не було.  Як колись прочитав десь у соц мережах: мені 40 років і я намагаюсь робити вигляд, що я й досі нівроку молодий. Це смішно, але це зовсім не про мене. Мені 37 і я зовсім не почуваю себе молодим і ніколи не почувався таким. Мені важко давались незаплановані веселощі чи раптові рішення, я постійно все продумував наперед і коли щось йшло не за планом, мене це виводило зі стану рівноваги.  Я знав, що повз мене іноді проходить щось невловиме, можливо, навіть важливе, але я не звертав уваги. Я не знаю навіщо згадую цю історію та може Ви дійсно допоможете мені розібратись …   Я не знаю коли це почалось і чи можна взагалі відмітити якусь відправну точку цих подій. Пам'ятаю як я йшов з роботи, звичайний день, ніщо не передвіщало особливих подій. Я думав про те, що маю закінчити свою доповідь на завтра, відредагувати десяток сторінок монографії і ще знайти трохи часу, щоб прогулятись на свіжому повітрі. Здавалось, так проходив кожен день... З дружиною я рідко проводив час разом, здавалось, ми уникали один одного. Хоча не можу сказати, що я її не любив, вірніше сказати, я знав, що колись я її любив. Але поняття любові  в моєму розумінні з роками змінювались і єдине, що я розумів напевне- це те, що я перестав любити себе. Мені важко було пригадати день, коли я міг повністю присвятити час відпочинку та улюбленим справам. Звісно, ви можете подумати, що я був таким занудою і постійно жив за правилами, хоча це не зовсім так. Була в мене одна пристрасть: виступи на публіці. І це робило мене справді живим. Кожен день коли я заходив в аудиторію і починав свою лекцію, я був чітко впевнений, що на своєму місці.  Коли я бачив, як загоряються очі у студентів, я відчував, що моя робота не марна. Але одного дня все почало змінюватись. Був вже пізній вечір, десь за 21 годину, коли я побачив, що до мене в друзі додалась одна студентка і від неї прийшло повідомлення. Я не без інтересу почав читати: там йшлося про якісь університетські клопоти. Я чемно відпов і зайнявся справами, але пізніше прийшло ще одно повідомлення, і ньому ніби читалась спроба зав'язати зі мною діалог не на учбову тему.  Я відповів і тут мені вже стало цікаво, що вона хоче дізнатись.  Про мене не можна сказати, що я бабій чи що жінки мене обожнюють, я би сказав, що навпаки: я часто почуваюсь ніяково в присутності привабливих жінок. Тому я не думав, що зацікавив цю дівчину в якомусь романтичному сенсі.  Ми спілкувались переважно онлайн, а в університеті на парах тільки з питань навчання. Одного разу після студентської конференції усі зібрались піти випити, я довго вагався йти чи ні, але зрештою наважився, але те, що я там побачив, не сподобалось мені. Моя фаворитка танцювала весь вечір з аспірантом з іншого вузу.. напевне в той вечір я випив зайвого, в голові роїлись думки про безглуздість такого захоплення і про безглуздість мого шлюбу .. Я зовсім не хотів йти додому.