Розділ 3. Ульрік

Жебраків Ульрік ненавидів із дитинства.

Із того самого дня, коли його збідніла сім’я, що втратила джерело і прихильність його величності Ріберта П’ятого, прозваного в народі Лютою Головою, змушена була тікати з власних володінь за межі королівства.

Ульріку було сім років, але той день він добре запам’ятав. Підйом серед ночі, квапливі збори, стулені губи матері, розчарування в очах батька. Адже всі біди впали на голову лорда Віларда саме через нього, Ульріка. Всупереч очікуванням, у досить міцному й сильному хлопчику сила так і не прокинулася, а джерело, яке не отримало магії, заснуло.

Він пам’ятав плутані ходи підземелля, вибоїсту дорогу, на якій віз мотало з боку в бік, а самого Ульріка мотало по візку, боляче прикладаючи то об одну, то об іншу стінку. Розплющені від страху очі сестер. Морена, що давно увійшла в шлюбний вік, зло косилася в бік Ульріка, і погляд її звинувачував. Заручини з Вінсентом, третім сином лорда Лінгрі, на які довгі роки сподівався батько, звичайно ж, зірвалися. Кому здалася дочка опального лорда?

Утім, лорд — ще голосно сказано. Волею його величності лорд Вілард був позбавлений і титулу, і клану. Замок і землі зрештою дісталися тому самому Лінгрі й перейшли у володіння його дочці-переростку з новоспеченим чоловіком, лорду та леді Елас. У них народилося четверо дітей, а старший їхній син оживив джерело — усе ж таки кров Лінгрі виявилася сильнішою за його, Ульріка, кров…

І йому тепер доводилося нудитися в портовому містечку на південному кордоні. Містечко це було брудним і населялося рибалками та повіями.

У Вааларі було шумно, метушливо, смерділо рибою та нечистотами. А ще тут кожен так і волів обібрати ближнього, і добре ще, якщо цупили лише гаманець. Життя тут цінували набагато менше від золота.

— Дядечку, купи хліба, — підлесливо занив малолітній жебрак, заглядаючи Ульріку в очі. Його русяве волосся стовбурчилося навколо брудного обличчя, і, якби Ульрік був молодшим і наївнішим, напевно повірив би проникливому погляду ясно-сірих очей. Однак Ульрік жив тут уже п’ятнадцять років і знав, чим загрожує співчуття дітям вулиць.

— Пішов геть! — різко відповів Ульрік і для більшої переконливості штовхнув малого в живіт носком чобота, через що той упав на бруківку.

Хлопчик, здавалося, ні краплі не образився. Підвівся, зиркнув на Ульріка пронизливим дорослим поглядом і схилив голову набік. Його зграя, що складалася з дітей різного віку — від п’яти до тринадцяти — оточила Ульріка кільцем. Молодші смикали за поли сірого плаща.

— Чого ти такий лихий, дядьку? — незлобно поцікавився хлопець, нітрохи не перейнявшись роздратуванням Ульріка. — Три дні не їв, подай монетку!

— Сказав же, пішли геть звідси! — Ульрік замахнувся на хлопчика і відразу відчув печіння на зап’ясті — спрацював захисний амулет, а значить, поки заводило відвертав увагу Ульріка, вульгарні приятелі намагалися зрізати гаманець із його пояса. Спроба була б вдалою, якби Ульрік не був тим, ким був.

Розплата не змусила на себе чекати: хлопчик ліворуч від Ульріка скрикнув і відразу впав на землю, його рука почорніла і вкрилася виразками, а обличчя спотворила гримаса болю.

— Дядько — маг! — вигукнув хлопець-заводило і спритно відскочив убік, його зграя кинулася врозтіч і тепер спостерігала за Ульріком із безпечної, як їм здавалося, відстані. Спостерігала жадібно, ніби намагалася урвати шматочок тієї магії, що виходила від джерела сили.

Страх упереміш із жадністю Ульрік часто бачив на обличчях нікчемних людей Ваалара і вже встиг насититися відчуттям могутності. Хай там як, на кордоні з Пустошшю маги були рідкими гостями, попри те, що в кількох лігах на південний захід йшли запеклі бої зі степовиками. Його величність Ерідор Третій не поспішав викидати козирі і витрачати вичерпні сили магічних будинків, щоб відкинути супротивника. Втім, Ульрік цю позицію повністю поділяв: поки війська імператора не перетнули Перешийок, боятися нічого, а стримувати їх поки що вдавалося силами звичайних військ, надійних укріплень і Вільного клану, що використовується королем для стримування наступу.

За півроку цим покидькам вдалося відкинути імператорські війська тричі, майже без втрат для армії корони. За це король подарував його очільниці титул і замок — нехай у глушині, відокремлений від основних земель королівства Голодним лісом, але Ульріку й це здавалося несправедливим. Безродна дівчина, що плювала на традиції та мораль, сміялася в обличчя високородним лордам, самому Ерідору Третьому, кинула виклик імператору Ошосмора, на думку Ульріка, не мала права називатися леді. Але найбільше Ульріка злила сила, якою обдарували її духи. Хіба це справедливо дарувати дівчиську таку міць і вплив, коли в нього, Ульріка, відібрали все?

Хлопчисько біля ніг Ульріка припинив кричати й тепер тихенько підвивав, притискаючи до живота чорну суху руку.

— Дядьку, помилуй Оллі, — благав хлопчина-жебрак, тримаючись від мага на відстані.

Ульрік посміхнувся — йому не важко було жбурнути прокляття через ліги та захисні бар’єри, що йому якісь десять кроків?

— Оллі намагався мене обікрасти, Оллі поплатився, — відповів Ульрік спокійно, ледве помітно ворушачи пальцями та виплітаючи магічне мереживо. Злість — наче скалка, не виймеш вчасно, рана загноїться. — У вас є шанс врятуватися. В усіх, окрім одного.

Ульрік підняв руки, демонструючи темний клубок прокляття, що кучерявими нитками лащився до шкіри.

— Дядьку, не можна кривдити дітей, — вигукнув хлопець, потроху відступаючи від мага. — Я варту покличу.

Ульрік посміхнувся, підніс руки до губ і дмухнув, через що темрява в його долонях розвіялася, а самі долоні він простягнув злодюжці.

— Клич. Усе одно довести нічого не зможеш.

Кілька секунд хлопчисько недовірливо дивився в очі Ульріку, а потім розвернувся і припустив біги, оминаючи перехожих. Його зграя одразу кинулася врозтіч, залишивши постраждалого товариша вмирати на бруківці. Оллі дихав важко, натужно. Темне мереживо прокляття вже накрило шию й повільно наповзало на обличчя. Скоро воно просочиться всередину, і горло нещасного розпухне, перекриваючи доступ повітрю, а нутрощі розплавляться, змішуючи кров із лайном. Ульрік дивився на хлопця, вбираючи кожен подих його агонії. Йому подобалося дивитися на смерть.