Розділ 5. Роланд

— Брігг тобі відмовив.

Король простягнув лист зі зламаною печаткою, на якій гордо сидів на сідалі крук — герб некромантського роду.

Роланд узяв листа. Пробігся очима. У ввічливих рядках виразно прозирала зневага. Відмова, огорнута в дипломатично правильні слова, спричинила лють, і вино в чаші, прикрашеній алмазами, цю лють лише розпалювало. Тому Роланд поставив чашу на стіл і зім’яв листа, а потім взагалі в камін кинув.

Відмовив, значить…

— Крук переконаний, що союз із Кірстеном усе ще можливий, — пояснив король, спостерігаючи за реакцією вогняного лорда. — Хлопця вдалося вмовити, і весілля планується незабаром. Я запрошений, до речі. Думаю, тобі буде корисно побути в моєму почті.

— Навіщо? Хіба це щось змінить?

— Змінити можна багато, — багатозначно посміхнувся Ерідор і провів пальцем по статуетці духа Хитруна. — Якщо правильно розіграти карти. — Погляд ясно-блакитних очей зупинився на Роланді. — Вона вродлива? Ця дівчина?

Роланд знизав плечима. Чи вродлива вона? Напевно. Однак… У ті недовгі хвилини, що їм довелося бачитися, він думав зовсім про іншу жінку. Він про неї й зараз думає. Кожен день. Кожну ніч. Навряд чи миле личко юної леді з роду, який Роланду огидний, зможе ці думки викорінити.

— У будь-якому разі, вона молода, а молоді леді довірливі, — продовжував король. — Їм до душі лестиві слова. І гарненькі личка. Якщо з Мелорі в тебе вийшло, з цієї точно проблем не буде.

— Пропонуєш мені її звабити?

— Звабити, — кивнув Ерідор. — І збезчестити. Після такого Брігг змушений буде погодитися на цей шлюб — репутація нареченої все ще важлива.

— Боюся, не для Кірстена, — скривився Роланд. — Якщо, навіть, чутки про її безпліддя весілля не зірвали.

— Ти переконаєш її вінчатися таємно. Я допоможу. — Погляд короля став льодяним, жорстким. — Нам потрібна цей союз.

Потрібен. Лаверн теж говорила про це перед від’їздом. І докази були дуже переконливими, але… Це його, Роланда, життя! І все частіше хочеться послати Ерідора з його планами до вела.

— Часу, якщо я правильно розумію, не так багато.

— Його майже не лишилося, — підтвердив король. — Тож не підведи. Ми вирушаємо на світанку. Через дві доби будемо в Круковому гнізді. Кірстен, на щастя, прибуде лише напередодні весілля, тож можливість у тебе буде. А наша королівська величність всіляко тобі допоможе.

— Дуже вдячний.

Сарказм, щільно зашитий у ввічливість, не сховався від уваги короля, і він похитав головою. І виглядав водночас дещо скривдженим.

— Даремно ти так. Думаєш мені легко? Сидіти на троні складно, особливо коли кожен намагається тебе з цього трону зіпхнути. Чи вважаєш, мені хотілося одружитися з Беатріс? З цією холодною рибою, що має характер акули? Хай пробачать мені Тринадцять, часом мені здається, ночами вона їсть мої мізки! Причому, байдуже, сплю я в її спальні чи ні. Але я виконав свій обов’язок, як глава держави. Її батько забезпечив Вайделу підтримку, а це, повір, не раз рятувало мою дупу. Я дав присягу захищати цю велову країну, так само як і ти давав присягу служити мені. Щодо справ сердечних… Ніхто не вимагає від тебе вірності дружині.

— Дякую, ваша величносте. Але мені не потрібні інші жінки.

— Окрім однієї, — посміхнувся король. — Забудь про Мелорі. Це пусте. Ця велова штучка лише використовує чоловіків. Нині використовує тебе. Як там, до речі, ся має її хлопчисько?

— Здоровий.

І нещасний. Ча намагається сховати тугу, але поряд із Роландом вона проривається. Відгукується на його власну, глуху, щемлячу. І не допомагають ні увага Ліо, яка з напускною веселістю розважає хлопчика, ні запевнення Роланда, що Лаверн повернеться. Якось. Обов’язково. Чи вірить він сам у те, у чому переконує Ча?

— Що в ньому особливого? Рідкісний дар? Чому Мелорі про нього так дбає?

— Він їй як син…

— Краще б своїх народжувала! — пирхнув король.

Вона народжувала б, якби могла. Але цю її таємницю Лаверн попросила поки що не видавати.

— Після весілля з дівчиськом Бріггів вирушиш на північ Вестленда. — Ерідору, на щастя, тема Лаверн набридла, і він перейшов на нагальні справи. — Арнгейр прийме тебе, як нашого посланця, щоб обговорити шлюб із моєю дочкою.

— Вважаєш, розумно видавати за нього принцесу Гретту? Їхні звичаї…

— Нормальні для їхнього краю, — відрізав король. — А Гретта звикне. Зрештою, доля принців і принцес — зміцнювати політичні зв’язки країни, а підтримка Арнгейра точно зайвої не буде. У Вестленді з ним рахуються, навіть Йоран боїться його. І явно побоюється, що одного дня Арнгейр відкусить значний шмат його територій. За допомогою Вайдела в нього вийде — ми докладемо до цього всі наші зусилля. В Атмунда дуже багато союзників, і нам знадобляться власні, коли настане час.

— Арнгейр прийме пропозицію?

— Якщо добре себе покажеш. Гірський орел цінує сильних воїнів, а ти тепер сильний і, як ніхто, гідний відстоювати честь Вайдела. Але це не головне… Я тобі довіряю, Роланде. У всьому. — Король зітхнув, і його обличчя пом’якшилося. — Мені шкода, що тобі доведеться одружитися з цією дівчиною. Якби в нас був вибір, вона стала б останньою, з ким я хотів би бачити тебе поруч, але…

— Вибору немає, — закінчив Роланд. — Не турбуйся, я виконаю свій обов’язок.

— Навіть якщо доведеться відмовитися від деяких своїх принципів? — Король пильно на нього подивився. — Час працює проти нас, і переконати дівчину треба швидко.

— Я докладу всіх зусиль…

— Цього замало. Чи бачиш, ти надто… благородний. А дівчина явно виховувалась у суворості, спокусити її буде непросто. Тож ось. — Король сунув руку в нагрудну кишеню і витяг пляшечку з темно-червоним, наче кров, вмістом. — Дівоча згуба. Основа — витяжка з абертісу, який називають ще деревом кохання, але ці подробиці тобі, мабуть, нецікаві. Головне, ці краплі посилюють жіноче лібідо. Запевняю, що вони чудово працюють. Я особисто випробував їх на деяких своїх фаворитках. Декілька крапель на келих вина, і через пів години жінка сама розсуне перед тобою ноги.