Розділ 2. Лаверн

Купальні королівського палацу розташовувалися на нижньому поверсі та мали відкриту терасу з краєвидом на сад. Мозаїчна підлога переходила в мозаїчні ж стіни, розписані дивовижними візерунками. У вітражних вікнах сонячне світло кумедно переломлювалося, і міфічні тварини, зображені на строкатій підлозі, оживали. Шкірилися шипами грізні віверни, ліниво звивалися кільцями василіски, дракони вивергали з пащ справжній вогонь, а очі єдинорогів войовничо світилися синім.

Марія сиділа в кріслі, відкинувшись на спинку, і читала. До цієї звички вона звикла ще в Іклі, коли Лаверн наполягла, щоби вчителі, найняті для неї Сверром, навчали й есирійську рабиню. Лише навчившись складати літери в слова, Марія могла цілодобово пропадати у вигаданих світах та історичних працях найкращих оповідачів минулого. Лаверн знала: у такий спосіб провидиця намагається відгородитися від зовнішнього світу. Коли Матильда з’явилася в будинку, Лаверн заставала Марію за книгою чи не щодня.

На півдні звичка повернулася. Їм було надано доступ до однієї з найбільших бібліотек столиці: король Джахі Яба не був начитаним, але колекціонував усілякі рідкості, і велике приміщення бібліотеки, заставлене стелажами, зберігало багато унікальних книг і манускриптів.

До королівського палацу Есирії вони з Марією прибули два тижні тому. І стільки ж чекали, поки судно, покликане відвезти їх до Мейстри, буде готове підняти свої якорі. З Мейстри з торговим караваном у супроводі надійної охорони принца дівчата мали дістатися столиці імперії — сонячного та неприступного міста Юлдуз.

Його величність Джахі Іаба відбув із дипломатичною місією у Вайдел, тому Лаверн із Марією приймав його спадкоємець — принц Казія, невисокий, щільно збитий чоловік із чорною бородою та допитливим поглядом. Він кілька разів перечитав листа від Ерідора, недовірливо зиркаючи на Лаверн, яка була одягнена в чоловічий одяг та мало була схожа на жінку. Але втікачів принц таки прийняв, віддавши їм найкращі гостьові кімнати в палаці.

Союз Есирії з Вайделом усе ще був міцним, попри побоювання Ерідора, що Джахі зажадав північний трон. Правитель острова не міг не розуміти, що Вайдел не прийме південного короля на престолі. До того ж цей союз зміцнював економічне становище південного острова: Вайдел досі залишався найбільшим експортером есирійських тканин, спецій та вина.

Лаверн чула, що королева Беатріс, названа на честь бабки Ерідора, всупереч видимій лагідності, чудово справлялася і з запальним чоловіком, і з гарячою вдачею батька. Ця тендітна жінка з вологими очима тримала в тонких пальцях економіку країни, і королівські радники прагнули її схвалення чи не в кожному питанні, крім хіба що воєнних. Ерідор, попри надмірну хіть, до дружини прислухався, і Лаверн бачилася в цьому певна ідилія. Якщо шлюб неможливо збудувати на коханні, він цілком може ґрунтуватися на партнерстві, і для королівського шлюбу це, мабуть, навіть вигідніше.

Єдине, у чому королева Беатріс не досягла успіху, це в народженні сильного хлопчика, але, правду кажучи, ця проблема стосувалася багатьох чарівниць континенту. Джерела Вайдела виснажувалися — розломи з кожним роком брали дедалі більше.

Чарівниця поклала голову на виступ круглої ванни та заплющила очі. Вона думала про Ча. Про Келвіна, який залишився наодинці з власним звіром. Про своїх людей, що втратили очільницю. Про Роланда, який невдовзі мав вирушити на захід — у небезпечні туманні землі найпідступнішого лорда Вайдела. Лаверн перебирала намистини спогадів, подумки торкаючись їхнії гладких боків і відгороджуючися від поклику кетлендського джерела.

Жила Сверра співала їй. Після того, як Лаверн напоїла її силою в лісі, їхній зв’язок зміцнився, і чарівниця, нарешті, зрозуміла, про що саме казав Сверр, коли вона торкалася напівпрозорого каменю під склепінням похмурої печери.

Джерело скаржилося на руйнування його печери та на людей, покликаних усунути ці руйнування. Вони заповнили тиху його домівку, принесли із собою сталь та камінь, потривожили спокій пораненої жили.

Вона й сама змогла б відновитись — згодом. Зростила б рани тонкими свіжими пагонами підземних рослин, наситилася б кров’ю жертв у день Флертейна. Усього й потрібно — час і сила правильних ритуалів. А також Лаверн поряд. Діти — невіднятна частина кожної матері, і мати засмучується, коли дитина її кидає. Лаверн має зрозуміти — їй теж довелося залишити дитину…

Жила Сверра кликала, і поклику цьому важко було чинити опір.

— Погадай мені, — попросила Лаверн, відмахуючись від голосу джерела.

Марія згорнула книгу, узяла мішечок із камінням, з яким не розлучалася, і встала. Провидиці личив південний одяг — напівпрозорий, дражливий. Легка тканина обтікала круті стегна, окреслювала тонку талію і збиралася на ліфі сотнею манливих складок. На самій Лаверні есирійські сукні, зняті з чужого плеча, висіли мішком. Але, треба було визнати, хлопчиськом у них вона точно не виглядала. Втім, за надійними стінами королівського палацу вдавати когось іншого потреби не було.

Марія присіла на борт ванни поряд із Лаверн, витрусила з мішка гладке чорно-біле каміння, стиснула в долонях, ділячись теплом і силою.

— На кого?

— Ча…

— Тільки сьогодні вранці кидала, мійне, — усміхнулася Марія й погладила Лаверн по плечу. Випала руна сили та руна добробуту. Йому добре на сході…

— Гаразд, тоді… — Лаверн задумалася й торкнулася пальцями тремтячих губ. — Ра-аан. Що чекає на нас у столиці імперії? Можливо, цього разу каміння скажуть щось більш… визначне.

Марія подула на кулаки та кинула руни на різнокольорову плитку підлоги. Довго розглядала розклад, закусивши губу й торкаючись пальцями висічених знаків.

— Минуле. — Марія торкнулася каміння ліворуч. — Пряма феу, перевернені анзус та райдо — зрада, важка перемога та незапланована подорож. Анзус стоїть вище, бачиш? Це важливо. Те, що ти зробила там… з Атмундом, ще відгукнеться тобі.

— Мені не треба боятися Капітулу на землях імперії, — ліниво озвалася Лаверн. Вода вже почала холонути, тому чарівниця вийшла з ванни, накинула на плечі напівпрозорий халат і присіла на підлогу поряд із Марією.