Частина 15. Приємна несподіванка

     В офіс Тарас не поїхав, всеодно працювати сьогодні не зможе. Він заздалегідь повідомив батька про те, що повезе Емму здавати аналізи. Тому знав, що батько турбувати не буде. А зараз єдине, що було потрібно Тарасу – це сон. Їхати спати додому він не хотів, до дідуся також. Він поїхав до джерела. Зупинив авто на березі за кілька метрів від води у затінку під великою вербою. Розложив сидіння і заснув міцним сном.    

      Проспав він довгенько. Може, спав би ще довше, але крізь відчинене вікно почулось іржання коня. Тарас вмить прокинувся, він був певен, що це кінь Соломії. Сон відразу минув і Тарас швидко вийшов з машини.  На пагорбі і справді пасся цей кінь. А де ж сама вершниця? Тарас окинув оком все навкруги і посеред беріз побачив дівочу постать – вона підіймалась до коня.

- Соломіє ! – Голосно покликав він. – Соломіє! – Але дівчина не зупинялась.

      Тарас став і собі підійматись на пагорб, та дівчина була значно далі від нього.

- Соломіє, зачей, будь ласка, дай хоч слово тобі сказати! – Наполягав Тарас. Коли він піднявся, то Соломія вже сиділа на коневі. Ще мить – і вона поїде.

- Соломіє! Зажди, бо я зараз приїду до тебе додому і стоятиму там біля воріт, аж поки ти не вийдеш. '

     Ці слова Тараса змусили Соломію розвернути коня і вона повільно під'їхала до хлопця. Сьогодні вона була одягнена у джинси і легеньку білу блузку, а волосся зчепила у хвіст.  Та виглядала так мило і граційно на коні, що Тарас не міг відірвати погляду.

- Кажи, що хотів. – Байдужим тоном спитала дівчина.

- Соломіє, вибач мені, будь ласка… - Дуже щиро мовив Тарас.

- За що? За те, що призначив зустріч і не прийшов? А я чекала майже допізна! Чи за те, що потім приїхав до мого будинку і зчинив галас, що сусіди чули? А потім все село на ноги підняв посеред ночі, щоб машину витягнути з багнюки? І тепер всі люди балакають, що це ти до мене приїжджав! Якщо в мене і була маленька надія залишитись, то тепер мама точно цього не дозволить.

- Соломіє, мені дуже прикро… Я справді не хотів, щоб так сталось…

- Не хотів! От і ніби дорослий, а вчинки, наче у хлопчака!

- Я дуже хотів тебе побачити! – Тарас і справді на мить відчув себе старшокласником. – Боявся, що ти більше сюди не прийдеш!

- І тому вирішив вночі та ще й у зливу їхати до мене під хату?

- Так, по-дурному вийшло… Але я так хотів тебе побачити! Ти мене ніби приворожила…

- То я ще й винна тепер? – Обурилась дівчина і вже хотіла розвернути коня. Але Тарас вчасно вхопив його за уздечку.

- Винен у всьому я! Тільки, будь ласка, пішли сідемо у холодочку і трішки поспілкуємось.

- Про що?

- Про все, що ти захочеш! Ходімо? – Запропонував Тарас і протягнув дівчині свою руку. Якусь мить вона повагалась, а потім поклала свою руку в долоню Тараса, і він допоміг злізти їй з коня. У неї були тендітні ніжні пальчики, і Тарасу, здалось, що в руці у нього неймовірний скарб. Але щойно ступила на землю, Соломія забрала свою руку, засмутивши Тараса.

- Попасись ще, Зірочко! – Сказала Соломія, відпустивши коня і стала спускатись до джерела. Тарас пішов за нею, дуже задоволений, що йому вдалось вмовити дівчину залишитись.

     Вони знову сіли на повалене дерево. Тарас дивився в смарагдові очі Соломії, але обійняти її так і не наважувався. Спочатку він пояснив їй чому затримався минулого разу. Розповів, що їздив на роботу, а коли повертався проколов колесо. Про те, які негаразди у нього із дружиною брата він не розповідав. Вважав, що не варто таким засмучувати дівчину.  

- Я так тоді поспішав, а тут ще й з колесом не пощастило.

- Що ж, напевно так мало бути. – Сказала Соломія і поправила волосся, зчіплене у високий хвіст. Сонце, що вже ховалось за небокраєм, позолотило пасма її волосся. Біле личко, ніжні рожеві губи і великі смарагдові очі-загадки – Тарас не міг відвести погляду від цієї надзвичайної краси.

- Ех! Як же я міг забути! – Раптом вигукнув Тарас. – Я ж обіцяв минулого разу тобі принести квіти!

- Але ж ти не знав, що побачиш мене!

- Не знав. Але я виправлюсь, Соломіє! Наступного разу привезу тобі з міста величезний букет! Які квіти тобі найбільше подобаються?

- Кожна квітка красива по-своєму! Але не турбуйся, он поглянь навкгури – стільки красивих квітів росте, навіщо ще з міста везти?

- Тому що мені хочеться це зробити для тебе! Але стривай, у мене ж у машині є вино і цукерки! Ходімо туди, я тебе пригощу, увімкнемо музику… - Запропонував Тарас, адже зазвичай дівчата таке полюбляють. Тільки він забув, що Соломія дещо інша.

- Ти хочеш, щоб я погодилась сісти у твою в машину? Але ж ми ледь знайомі! – Пропозиція Тараса шокувала Соломію.

- Гаразд. Тоді я збігаю сам по вино і цукерки!

- Я не вживаю алкоголь! І цукерок теж не потрібно. У мене мало часу. Я обіцяла мамі допомогти приготувати вечерю. Зірка вже вдосталь попаслась, тому маю йти. – Сказала Соломія і вже хотіла вставати. Але Тарас швидко взяв її за руку, несподівано навіть для себе.

- Соломіє, будь ласка, побудь ще трішки… - Він тримав її ніжну руку у своїй гарячій долоні і розумів, що готовий провести так все своє життя. – Соломіє, ти мені дуже подобаєшся і я дуже хочу, щоб ти лишилась. Не тільки зараз, а й взагалі. Поїхали  зі мною до міста. Я покажу тобі всі навчальні заклади, може, ти щось обереш для себе і залишися… Я обіцяю, що буду турбуватись про тебе. Хочеш, я поговорю про це з твоєю мамою?