Частина 14. Прикрощі

     Тарас мчав щодуху в село. Сонце вже сідало, а їхати ще добрих пів години. Якби не Емма, то він би вже був там. Як же його дратувала ця Емма! І як же він хотів побачити Соломію. Аби хоч не спізнитись! Тарас вирішив, що поїде машиною прямо до джерела, так у нього більше шансів зустрітись з Соломією. Якби було б добре, аби він Емми взагалі не знав, тоді б ніщо не заважало йому насолоджуватись зустрічами з Соломією. Але якби не ця неприємна історія з Еммою, то він не приїхав би у село, не пішов до джерела та не познайомився з Соломією. Пригадуючи Соломію, Тарас перестав дратуватись. Він усміхнувся, уявляючи її милу усмішку, її красиві смарагдові очі і те, як вона, засоромившись, опускає їх додолу.

      Транспорту на дорозі багато не було, і невдовзі Тарас дістався до повороту, що вів до улюбленого села. Тарас плавно звернув, та раптом машина підстрибнула і різко зупинилась, злегка похилившись на лівий бік. Тарас вийшов з автівки, щоб поглянути що сталось. А коли побачив, то був дуже вражений. Заднє ліве колесо автомобіля було пробите і повністю спущено. Тарас важко зітхнув. Так, у нього є запаска, так він зможе її поставити, але… Він спізниться на зустріч із Соломією! Та вибору в нього не було. Закотивши рукави, Тарас прийнявся за роботу. Справа ця зайняла у нього майже цілу годину. 

     Закінчивши роботу, Тарас помив руки холодною водою, що була в автівці і нарешті поїхав. Він дуже поспішав, адже на землю почали опускатись сутінки. Але Тарас дуже сподівався, що Соломія дочекається на нього.

      Біля джерела панувала тиша. Навіть жаби мовчали, лише вдалині сюркотіли коники. Звісно, що Соломії теж не було. Тарас важко зітхнув. І чому він не попросив у дівчини номер телефону? Чому не призначив ще одного побачення, щоб підстрахуватись? Розлютився. В першу чергу сам на себе, хоч винними у цій ситуації вважав багатьох. Сів прямо на траві під вербою. Знову думки… Багато гірких думок і жодного рішення. Холодні краплі дощу нагадали йому, що пора додому. Він швидко сів в машину, завів двигун і тут йому спало на думку проїхатись до хатини Соломії. Тараса поїхав на край села. Тим часом дощ посилювався. Тарас розумів, що в таку погоду Соломія навряд чи буде гуляти, та все ж цілеспрямовано їхав. Грунтова дорога, дощ і темінь заважали набрати велику швидкість.  Але не минуло й пятнадцяти хвилин, як він був вже біля будиночку Соломії. Світло не горіло у жодному з вікон. Тарас вирішив розвернути авто. Це було нелегко, дорога перетворилась на суцільну багнюку, машину постійно заносило, двигун несамовито ревів, почали гавкати собаки. У сусідських хатах стали вмикати світло. Маленький вогник спалахнув і в одному з вікон Соломії. А коли почулись голоси з сусідських дворів, Тарас вирішив повернутись до села. Та йому не пощастило доїхати до дідового двору – машина загрузла в болоті. Тарасу здавалось, що неприємності переслідують його щомиті. Він зробив кілька спроб вирватись із болотяних тенет, та це було марно. Машина загрузла в додині, де якраз не було хатів. Звичайно, він може замкнути автівку і залишити тут, піти поспати, а вранці разом з дідусем пошукати допомоги. Але ж! О сьомій ранку він вже має бути біля будинку Емми! Бо якщо він не приїде, то вона буде дзвонити до батьків, а того йому зовсім не хотілось.  Жахіття! Тарас вийшов з машини  під проливний дощ і попрямував до будинку дідуся. Він не знав скільки часу минуло, коли нарешті дістався свого двору. Виснажений і промоклий він підійшов до вікна спальні дідуся та бабусі і легенько постукав. У відповідь – тиша. Мабуть, міцно сплять. Тарасу дуже не хотілось їх будити, але вибору не було і він постукав знову, вже сильніше. На цей раз у кімнаті почувся шурхіт і увімкнули світло. Як же здивувався дід Улас, коли побачив Тараса та ще у такому вигляді. Тарас розповів про свою проблему, дід вислухав і, не ставлячи зайвих питань, пішов будити сусіда-тракториста.

      В селі люди звикли допомагати один одному. Але справа ця зайняла чимало часу. Лише під ранок Тарас приїхав брудною машиною на двір дідуся. Хлопець валився з ніг, але авто потрібно було ще помити. То ж поспати випало йому близько години. А рано-вранці Тарас, змучений, втомлений та дуже злий поїхав до Емми.

     Пів дня Тарас провів з Еммою в поліклініці, слухаючи безперестанку її невдоволене буркутіння. Та він вже не зважав на це. Він був такий втомлений, що навіть про Соломію думати не міг. Йому хотілось лише виспатись. Тому коли нарешті, Емма пройшла всі процедури і сказала, що має зустрітись у кафе з подругою, він зітхнув з великим полегшенням.  Він підвіз її до кафе, пообіцяв, що буде на зв’язку, а тоді поїхав геть.