РОЗДІЛ 18 ВІКТОР

ВІКТОР

Дев’ята година ранку.  Нарешті у двері  мого кабінету несміливо постукали і на порозі вималювалась граційна фігурка,  щільно обтягнута вузькою спідницею з довжелезним, майже через всю худорляву ніжку вирізом, та у напівпрозорій блузі, в якій верхні ґудзики зумисне звабливо залишались розстебнуті. Яскравий макіяж, пишне волосся на плечах та грудях, і  жодного натяку на сірі відтінки в одязі. Звісно, особиста помічниця Назара, яку я тимчасово прирядив  у свою приймальню, не сіра мишка, а    прихильниця веселих фарб  в житті та великих губок від пластичного хірурга. На прохання друга, я дозволив йому  самостійно обирати  персонал. Результат не забарився - майже два метри зросту і гострий, як шпилька її каблука, розум.  Олена, увійшовши, примружила очі.

-Добрий ранок, Вікторе Сергійовичу, - прозвучав голос, підхожий для дівчини  з надання специфічних послуг телефоном. – Я видрукувала ваш графік на сьогодні.

Ненадто тонка рука поклала на стіл  аркуш паперу, де чорним по білому  значилось, що сьогодні я повинен зробити,  про що подумати, і  що обговорити.

Погляд намацав пунктик  з назвою «Одіссей». Вікна компанії – постачальника, яка виграла тендер,  ніяк не могли дістатися до нашого будівництва, тому строки  буквально «шкварчали», вимагаючи оперативного втручання.

-Збери в конференц-залі всіх керівників відділів, - видав розпорядження,  - попередь про стовідсоткову явку. 

-Ще щось?

-Каву. Решту скину на електрону пошту.

Швидко черкнувши в  блокноті, Олена з  поставою   благородного лебедя випливла з кабінету,  залишаючи по собі  стійкий аромат важких парфумів. Ось вона різниця між нею  та Квасолькіною. Моя  помічниця  ніколи не привертала  до своєї персони уваги, навіть у  парфумах  - таких елементарних, на перший погляд, речах. Скромність завжди красить  людину,  і в цьому слід Ніці віддати належне.

За скрипом дверей повітря колихнула мелодія мобільного. Телефонувала мама. Скривився. Ранок понеділка почався  з промивання мозку - дуже вдалий старт робочого тижня.

-Так, мамо! Привіт! -  якомога бадьоріше відповів, морально підготувавшись до виховної атаки.

-І як це називається? Як зрозуміти твою незрозумілу поведінку?

-Ти про Аліну?

-Дав матері дівчини надію, мені врешті-решт, аж тут  маєш:  Аліна в сльозах покинула мій  будинок. Не знаю, що  між вами сталось, але як джентльмен ти зобов’язаний виправити ситуацію.

-Мамо,  можливо, вистачить втручатись в мої стосунки з жінками.  Я давно…

-Знаю,  давно виріс, давно самостійний і дуже давно холостяк, -  перебила мама,  продовжуючи настоювати на своєму.  Уявив, як зараз сидить у своєму суддівському кріслі   і  нервово постукує молоточком.

Батьки… Вони вперто бажають  щастя дітям, інколи не задумуючись, що самі  не дозволяються його осягнути.

-Тобі не  доведеться  червоніти  перед подругою. Я все владнаю,  але наші  з Аліною  дороги  розійшлись. Чогось більшого за дружнє спілкування я не обіцяю.

Промовив  занадто  твердо,  але  ненька  не залишила вибору. Її опіка в даному напрямку  переходила  межі дозволеного.

-Вік, -  миролюбно звернулась, -  не рубай з плеча. Твоя імпульсивність – наслідок важкої розумової праці. Необхідно відпочивати.

-Візьму відпустку на новорічні свята.

-А раніше?

Десь  була хитринка, тому насторожився і  глибоко вдихнув.

-Не думаю.

-Вікторія  з Єгором їдуть у  мандрівку  за два тижні до Нового року.  Я зголосилася приглянути за дітлахами.

-Ти? – якби не сидів, упав би.  Мама  возитиметься з двома непосидами – це вже щось. – А як же няня?  А…

-Ну, даєш! При живій бабусі онуки будуть з чужими людьми. А Карина  має свої справи, та і з трьома дітьми їй не справитись.

-Мамо! Ти – супергерой, якщо добровільно підписалась на авантюру.

-Я  візьму відпустку. Сподіваюсь, тобі  вдасться також викроїти час на племінників.

Хмикнув. Але обіцяти нічого не  міг. Мама  зрозуміла без слів мою позицію,  тому на останок невдоволено пирснула:

-Хоча б з Аліною помирися.  Гарного дня.

-І тобі, - вимовив  у порожнечу.

Обвів  поглядом кабінет.  Варто було закачувати рукава та братися до справ, однак думки не хотіли збиратись докупи,  вони блукали десь далеко: частина перебувала поруч з  чотириногим постраждалим, який,  напевне, сьогодні чекав мого приїзду,  інша, як не дивно,  стосувалась Квасолькіної.  Щось  не сходилось  в  її  побаченні з Гриньовим, було нестикування, яке псувало карти двом опонентам.

-Не Вероніка,  а людина-загадка,  - промовив вголос, відкриваючи теку на столі й беручись до щоденної рутини.  Турботи  поглинули  й  на  деякий час  я  забув про Ніку.  

Але на деякий… Точніше до вечора,  поки примхлива доля  знову не  звела нас разам.

По закінченню робочого дня, як домовлявся з  Аліною, поїхав в улюблений спортивний клуб. Переодягнувшись, дівчину  зустрів у  тренажерному залі. Вона пихтіла  на біговій  доріжці і, здається, нікого не помічала навкруги. На ній, мов друга шкіра,  ідеально сидів вузький спортивний комбінезон чорного кольору з відкритою,  обперезаною   кислотно-рожевими стрічками, спиною. Апетитна попка плавно  колихалась в  такт кожному  кроку, таким симпатичним видовищем можна було милуватись  кілька годин поспіль. Правду таки говорять, що  чоловікам  необхідно більше  видовищ,  бо люблять вони очима.