РОЗДІЛ 16 ВЕРОНІКА

Ніч підкорила місто. У світлі  вуличних ліхтарів   поволі брели одинокі перехожі,   проїзна частина взагалі спорожніла, і складалось враження, що після шумного боулінг-клубу я потрапила в інший світ, де тихо,  спокійно, помірно.

Та  посеред цього  заколисаного сном царства   жив своїм життям невеличкий острівець, тобто   автомобіль Лізи, в  салоні якого  на всі баси волали  попсові композиції, а голоси двох подруг  старанно намагались підспівувати в  такт. Правда,  не  завжди вдало,  але в такі моменти було особливо смішно. Протягом вечора ми не вжили і каплі спиртного,  та зупини нас патрульна поліції –  і доставка   у відділок гарантована. Це було божевілля!Радісне божевілля,  коли я нарешті спустила пар і круто провела час.  Гриньов виявився чудовим співрозмовником!  Через хвилин двадцять   я вже не розпізнавала в  ньому  серйозного,  грізного дядечка,  який  намагався  конкурувати з Огородником.  На додаток,  не існувало   прірви у співвідношенні «високий статус – офісна мишка», який завжди був присутнім між мною та Віктором Сергійовичем.

Хоча,  обробляючи мої рани, він здався іншим. Наче справжнім…Згадка про шефа  виразилась  теплою усмішкою  на обличчі.

– Квасоліна, про що задумалась? – штурхнула в бік  сестра. – Невже Олександра згадуєш?   Хороший мужик,  надійний! До речі, очей з тебе не зводив.

– Припини!

Перемовились  і  знову взялись до  навіженого виконання композицій. Та обоє втихли, коли звернувши до моєї багатоповерхівки,  вгледіли знайомий  до застигання крові  позашляховик   шефа. Ліза вкрутила музику. 

– Ніко! Це ж Огородник!

– Сама бачу,  –  буркнула  та  втислась в  сидіння, наче намагалась злитись з оббивкою. В автомобілі вікна тоновані, був шанс, що нас не помітить.  – Я пропоную розвернутись.

      -Чому? Ясно, що приїхав до тебе.

      -Бо не ясно чому, –  відповіла грою слів. Холодний піт  вкрив спину.  – Наче бачились сьогодні.

– Ось і  ще раз зустрінетесь.  Начальник просто так до підлеглої ніколи не приїде. Сміливіше!

Не чуючи  дорікань, Ліза  зупинила автівку за кілька метрів від  залізного коня Огородника. Опісля, самотужки прочинила дверцята з  моєї сторони і безцеремонно виштовхала із салону.

Порив вітру   розвіяв волосся,  я  рукою його зняла з обличчя,  намагаючись  заправити за вухо. А тоді  несміливо ступила у світло фар. Хвилину Вік   мовчки спостерігав. Ця хвилина тягнулась вічністю. В серці шуміли різні емоції.  Чомусь було радісно знову його зустріти, не через три дні, як домовлялись, а саме зараз. З іншої сторони,  я нервувала. Його візит – несподіванка, яка  не несла  позитивних наслідків. Принаймні для мене. Невже хтось  бачив з Гриньовим? Жодним чином не  подала натяку на  непристойну поведінку,  але сама присутність поруч з Олександром змушувала задуматись. Врешті-решт шеф  вийшов назустріч.

Метр відстані між нами був неприпустимо близьким і до відчаю далеким. Моє тіло ловило його погляд: холодний, збентежений і  зацікавлений водночас.   З чого почати? Здавалося б  поставити банальне питання, але язик  зрадницьки завмер. Дрібні сніжинки, перші цьогоріч,   плавно вальсували довкола, вони ніжно опускались на його чорну куртку,  запорошуючи плечі і  непоміченими застигали на  мені. Дихання  клубками пару сповіщало: ми живі, створені з плоті та крові скульптури, що   безглуздо не знаходили слів.

– Виникли проблеми? –  кинула, несила ніяковіти під поглядом чоловіка.

– Хотів запитати, як самопочуття. Та, бачу, чудово.

Глянув мені за спину. Я  теж озирнулась. З автомобіля зійшла Ліза та зупинилась поруч  величезного монстра, на фоні якого  зробилась зовсім крихітною. 

Мені здалось, що  шеф полегшено видихнув.

– Дякую, все добре. Можу в  понеділок вийти на роботу.

– Ні,  –  протягнув, –  я ж обіцяв тобі вихідні. Користуйся. На добраніч.

– На добраніч, –  почув у слід,  проте  не обернувся.  Двигун заревів, віддаляючи від мене розгубленої свого власника.

Підійшла Ліза,   потираючи руки, дмухнула на задубілі пальці.

– Сестричко, хочеш почути мою думку? Огородник запав на тебе.

Ноги затремтіли, а   тіло прорізало, мов електричним струмом.

–  Не верзи нісенітниць.

– І він тобі подобається…

– Знущаєшся?

–  Перший симптом закоханості – заперечення закоханості. Перевіримо?

Тепер кінцівками бігли мурахи – хаотично та зі швидкістю світла. Натомість подруга спокійним тоном продовжила:

– Який спортивний клуб відвідує шеф?

Я затупцювала на місці. Даремно опиратись, якщо сестра щось задумала –  забудь  спокій.

– «Літіум». У понеділок та четвер.

– Чудово, сестричко! – з ентузіазмом обійняла за плечі. – Готуйся! З понеділка жінки племені Квасоліних починають вести  спортивний  спосіб життя!

Всім гарного дня та чудового настрою!