РОЗДІЛ 15 ВІКТОР

ВІКТОР

– Вік,  ти занадто напружений. Тебе щось хвилює? Поділись зі мною, – лився медовою рікою  голос Аліни, а її тендітна  долонька  поволі лягла поверх моїх пальці. Було у тому дотику щось ніжне, але, на жаль, не справжнє.

Очима ковзнув порцеляновим личком. Усе в ньому відточене до ідеальності, навіть  щирість  турботи. Жодної живої  емоції, жодного натяку на власні бажання та мрії,  все –  спланований розрахунок: і я, і  мама, і  пафос  співпереживання.

Аліна… 

Коли я був справжнім?  Вранці, обробляючи порізи Вероніки? А Ніка   щирою? Вимагаючи звільнення, чи зараз, приємно воркуючи з Гриньовим? Хто краща актриса: моя помічниця  чи прекрасна  леді навпроти?

Здається, я достатньо   наситився фальшю!  Сперечання розривали. З одного боку,  я  хотів  стиснути руки на горлянці Квасолькіної й  витрусити з неї щирі зізнання про зраду холдингу, а з іншого, розумів, що нічого вона не розказала,  бо занадто була відданою мені.

Була…

 Потрібно перевірити,  чи погашені її кредити.

– Вік! –  настирливо  промовила Аліна, вимагаючи  до своєї персони  належної уваги.

– Як тобі кава?

–  Чудова! В тебе гарний смак.

Чомусь іншої відповіді я   не чекав. Подумавши, що задовольнила мою  люб’язність,  Аліна  вкотре безглуздо розплилась в усмішці. Красивий ротик,  відмітив про себе і,  перехилившись через маленький столик, впився в  нього вустами. Поцілунок  вийшов вимогливим, довгим і занадто грубим, як для першого.

– Вік… –  жадібно вдихаючи, Аліна відкинулась на спинку сидіння, серветками швиденько промочила губи, які буквально залились багрянцем, а  я подумки себе висварив. – Вік, це було щось…

 Авжеж, бо я вклав у поцілунок  всю ненависть  до Гриньова та роздратування від вчинків  Квасоліної. Та легше  на  душі не стало. Я  ще раз поглянув  на  перший  поверх,   але помічниці та її супутника не  було. Напевне,  грають у   свій  боулінг або ще чимось займаються.

Від останньої думки  руки самовільно стислись  в кулаки. Ситуація вимагала негайних рішень і  жертв. Мій  розум для раціонального мислення потребував спокою, та  Аліна з моєю мамою  були явно тому завадою. Настав час прощатись і якомога швидше, непомітно для  очей Квасолькіної  та її залицяльника,  вибиратись зі стін ТРЦ «Оазис».

– Аліно, –  протягнув, підбираючи потрібні слова.

– Я  слухаю…

Цього лише не вистачало для повної картини маслом! Під столом ніжка  дівчини  натикнулась   на мою і плавно поповзла  спочатку догори, а  потім ніжно вниз.

Заборонений прийом!

Зронити слова не дав дзвінок від мами. Як завжди вчасно,  в найліпший момент.

– Алло,  – спокійним тоном промовив, наче не жіноча нога  добиралась до  мого паху.

– Синочку,  ти ж  не забув,  що увечері  чекаю на вас з Аліночкою.  Твоя улюблена курочка вже  майже готова. І тортик з чорносливом вдався.

– Я…

– І навіть не думай  заперечувати. Я знаю, що ви разом. Тож будь  хорошим хлопчиком і  приїздіть. Я  чекаю. До речі,  фрукти не забудь, –  і   поки я  не відбрехався,  ненька   оперативно від’єдналась. 

В  очах навпроти  промайнула стурбованість, дівчина помітно напружилась та подалась вперед, промовляючи:

– Вікторе,  мені слід піти?

Її грудний голос  змусив би мертвого  втримати на місці його власницю, не те що мене – шанувальника акуратних губок,  підкачаних попок і  стосунків без зобов’язань.

Іншого разу я втримався б від спокус,  але  вчинити некоректно відносно мами не міг, все-таки вона очікувала гостей.

–  Тобі нічого перейматись, –  коротко кинув. –  В кіно сходимо наступного разу. А зараз поїхали.

– Так швидко, –  дещо ображено пискнула, проте підвелась і направилась до виходу.

Аліна  будувала на мою персону  великі плани,  тож вирішила  лишній раз  не турбувати. Без зайвих запитань  всілась в  позашляховик, без  непотрібних пояснень  зачекала, поки придбаю фруктовий кошик,  і жодним словом не  обмовилась  про причини мого поганого настрою.  Вміст  гаманця супутника життя – все, що могло цікавити, на перший погляд  розумну  дівчину, а насправді звичайнісіньку утриманку . Важко видихнув. Майбутнього з Аліною у мене точно немає. Хіба що тільки    спільна розрядка у визначені дні, бо дай дівці волю і  приходь коли заманеться – то набудує  таких повітряних замків,    що потім її скигління не оберешся.   

    Мама зустріла радісно та привітно. Обійняла мене,  а потім, як рідну дочку,  пригорнула Аліну. Подумки ненька давно нас одружила і  буквально  світилася внутрішнім вогнем хорошого настрою.  Але мою  насупленість   таки  розпізнала.

В будинку, коли на хвилинку вдалось залишитись у вітальні  наодинці, вона вмить  добралась з допитом.

– Хто серце ріже? Знову колишня? Об’явилась?

– Ні, –  видихнув, відклавши виделку. Але ліпше би вона  повернулась в місто,  додав про себе. Минуле  втрачено і  право висувати на нього  запізно.

– Вікторе, поки не відпустиш свою вчительку фізкультури звідси, – приклала пальця до голови, –  ти  не зможеш звільнити місце в серці  для іншої. Аліна – хороша дівчинка, з хорошої сім’ї. Вона мені дуже подобається.