РОЗДІЛ 12 ВЕРОНІКА

Вік  впевнено кермував в напрямку мого місця проживання. Зосереджений

виключно на  дорозі,  він жодного разу не глянув в бік пасажирки,  жодним

натяком не   спробував продовжити ранкові події, під час яких проявився

джентльменом. 

Я маю на увазі,   бережне рятування моїх ніжок, сніданок і несподіваний подарунок -  сукню та взуття. В серці  зажевріла надія:  в босові  прокинулось щось людське до підлеглих.

Підлеглих…

Образа на Тимохіна всередині мене  вимагала свого – спокою і відпочинку,

Бажано якомога далі від холдингу Назара та Віктора Сергійовича. 

Важко видихнула.

Рішення звільнитися було прийняте. Залишалось знову поставити

Огородника перед фактом.

За квартал до пункту призначення я нарешті порушила глуху мовчанку.

-Зупиніться біля  центральної бібліотеки.

-Ти  наче дальше живеш.

-Я пройдусь, – відповіла стримано,   ковтнувши гіркий кім, який  зрадницьки здавив  горло. Ну не могла я дозволити,  щоб батьки випадково  побачили  моє  повернення додому в супроводі шефа. Не хотілось  зайвих пояснень та  неправдоподібної брехні. Тим паче  мама  зі сходом сонця телефонувала Лізі, аби переконатись, що з нами все гаразд і я не дременула ночувати до сумнівного залицяльника. 

Так,  мої мама і тато не виправні.

-Думаю, тобі  варто зменшити навантаження. Загояться ступні, тоді й  ганятимеш, а  зараз я підвезу тебе під самісінький під’їзд.

Мимовільно влипла в  сидіння.  Даремно сподівалась,  що день перестане готувати сюрпризи і  прикрі несподіванки. За законами  жанру  татусь обов’язково виноситиме сміття.  

Більше я не наполягала. А коли автівка зупинилась поруч будинку, скупо подякувала та вхопилась за   ручку, аби швидше накивати п’ятами. Однак  Віктор  зупинив  легким  дотиком до ліктя.

-Вероніко,  – серйозно поглянув  в очі,  – не знаю,  що  ти там  накрутила  собі, але в середу чекаю тебе на роботі. Розберемось з твоїми гучними заявами. А до того часу, – кивнув  широким підборіддям на мої ноги, – заживай.

-До побачення, – замість  обіцянки кинула йому в обличчя.   Із салону вийшла  під пекучими  дотиками  поглядів  Огородника.

А що вважав?  Одразу зміню  думку? Ні!  За ці кілька днів я  спробую підшукати   іншу роботу. Почну життя з  чистого аркуша,  серед нових  людей і без  сумних спогадів про  невдале кохання.  

Шеф  зрушив  з місця, коли  сховалася в темній  пащі  під’їзду. Крізь тонкі  двері я почула, як зірвався  його кінь і лише тоді зрозуміла, наскільки  самотня,  наскільки прив’язана і залежна від Віктора.   На душі зробилось сумно та порожньо. Підсвідомість наче розкололась. Розум кричав  залишитись в   компанії Віктора,   викинути з голови  Тимохіна, переступити через себе, щоб нарешті відчути ту бажану незалежність у вигляді  окремої квартири,  за яку  ще вносити й вносити заборгованості по  кредитах.

А серце… А зрадницьке серце не  могло  відправити реальність в  минуле чи припинити боляче реагувати на  вчинки  та особисті стосунки Назара.

Поволі побрела  сходинками і з кожним кроком піддавалась депресії,  скутості,  ваганням. На  диво, квартира зустріла  своє блудне чадо  стінами,  в яких гуляла одинокість. На кухні побачила  записку із  кількома словами: «Поїхали на дачу, через три дні   повернемось». Знову  три дні. Батьки теж надумали  надати дитині відпочинок.

Вдихнула на повні груди.  Розім’яла плечі. Що ж, здається,  я  повністю належу собі! І квартира в моєму розпорядженні.  Коли таке щастя траплялось?  Градус радості і чудового  настрою стрімко погнались догори.

Я  швиденько зателефонувала Лізі і, коли  дівчина підійняла слухавку, взялась  запрошувати  на дівочий вечір.

-А чого це раптом твої зникли на кілька днів? Не схоже, щоб тітка  так полюбляла село, –  почала  докопуватись до істини  сестра. –  Можливо, проблеми, про які не хотіли тобі говорити?

-Припини! Які  проблеми? Сама вчора вимагала для  мене свободи, а сьогодні  хочеш  очорнити  мій  запал. Не вигадуй! Приїзди й захопи чогось міцненького.

-Міцненького? Квасолькіна, так і  алкоголічкою можна стати. Будеш, як в тій пісні, – і веселим голосом наспівала незнайомий мені мотив. Звісно, легко насміхатись, коли   я  лишньої хвилини  часу не могла викроїти  на легку попсу. В моєму  виборі музика – то  виключно класика. – Ходімо ліпше погуляємо.  В кіно сходимо,  наприклад. Коли  останній раз  кінотеатр відвідувала?

-На виставу  недавно вдалось потрапити.

-Ох, і зануда ти! А я вчора подумала,  не такий вже Вероніка сухар, як  намагається  видатись. Навіть ухитрилась в ліжку шефа заснути,  –  продовжувала веселитись дівчина по ту сторону зв’язку. А я   заїла губу,  за котрою  надійно сховався  мій довгий, балакучий язик. – Ніякого  спиртного. Збирайся, я  за тобою заїду.

-Ти на колесах?

-Уяви, татусь дозволив взяти свій  позашляховик.

Хмикнула.   Тендітна Ліза за кермом величезного автомобіля, що, подібно  чудовиську,  розсікає  дорогами міста, – видовище варте уваги.