РОЗДІЛ 1 ВЕРОНІКА

Світло – яскраве та колюче – безжалісно щипнуло очі. Невже я на операційному столі? Вперше і востаннє  бачила такий прожектор в університетські роки, коли ескулапи добросовісно позбавляли мене запаленого апендициту.  Здається, повторне хірургічне втручання  неможливе. Чи можливе?

Кволо повернула голову і полегшено видихнула. Знайома шафа-купе. Кілька разів доводилось приїздити у квартиру шефа, аби  забрати його свіжі комплекти одягу: ділові костюми та сорочки. Напевне, у них навіть спить…

Стоп! Я сказала шефа?

-Квасолькіна! Ще довго збираєшся пролежувати мені ліжко? – роздався поруч до  болю знайомий, до холодних крапельок  на спині зухвалий голос Віктора Сергійовича,  керівника холдингу, в якому я три роки добросовісно трудилась  як конячка: без обіду і нормованого графіка.

Який  там біль у скронях?! Яка там Сахара в роті?! Яке в біса оперування?! Мить – я вскочила на ноги – й одразу шугонула назад під ковдру. Розуміння  ситуації прийшло швидше, ніж прокинулось тіло.

Я у квартирі шефа, гола і стовідсотково ще під дією вчорашнього абсенту. Дідько,  а такий смачненький був коктейль. Спершу два, а потім знову два, і так тричі по два. Я ж не вживаю алкоголь, точніше він протипоказаний таким делікатним панянкам. Згадка про випускний вечір  рум’янцем налила щоки. Чому про випускний? Тому що вчорашнього  зовсім не пам’ятала!  А в стані сп’яніння я  зовсім неадекватна. Бідний Вік! Та насмішкувата фізіономія чоловіка навпроти охолодила ліпше відра  крижаної води. Жалість стерлась з душі.

Зуби вишкірив, яблуко акуратно четвертував  на скибочки, і все те робив повільно, з насолодою,  ніби  з мене, бідолахи, шкуру знімав.

Ненавиділа його. А відтепер в рази  більше. Що  творив вночі з моїм безпам’ятним тілом у своєму холостяцькому барлогу? До крові заїла нижню губу. На  мені – крихітні мереживні трусики. І все…

Звісно, дізнаватись даремно,  однак надія вмирає останньою – довго і шумно. Набравши повні груди повітря, вирішила поставити питання руба.

-Я з вами що, переспала? – ляпнула  дурницю. Мимоволі в моєму голосі прозвучали нотки огиди,  на що  Віктор Сергійович  завмер на скромній персоні помічниці холодною віхолою  темно-синіх, розумних і глибоких  очей.  Акуратні брови  злетіли догори, а плечі розправились, наче він готувався вийти на ринг до суперника.

-По-твоєму,  не достойний, щоб жінка лягла зі мною у ліжко? – прохрипів. – Та ці стіни  ледь не розвалились від твоїх стогонів та благань.

-Не може  бути.

  Останню фразу відповіла моя совість.  Сумніватись нічого:  керівник ще той змій-спокусник і навіть в широчезних спортивних штанах на стегнах та простенькій майці виглядає  нічим не гірше героя жіночих  романів.

- Повторимо? – він рушив  до постелі, змушуючи забитись в куточок, а тоді нахилився низько-низько і майже пошепки додав:  –Розслабся!  Вероніко, ти не в мо…

Принизливо для самолюбства будь-якої дівчини. Хоч не договорив, та  несказані слова ранили до глибини серця. На секунду  погляди схрестились: його – насмішкуватий, мій – безнадійний. Відсахнувся.

-Одягайся. Речі на вішаку. А я зроблю  чаю, – кинув з порогу власник  широкої   спини та тренованої фігури.

Шеф мій дуже зайнята людина, але завжди  знаходить час для улюблених вподобань: вродливих моделей та виснажливих тренувань у спортзалі. Високий, кремезний, як дуб (по-народному),  харизматичний блондин, який манить не тільки  тугим гаманцем, а  й глянцевою вродою. Та я пам’ятаю той час, коли, прийшовши у фірму «Буделіт» в ролі нового генерального директора, він видавався набагато пухкішим, ніж зараз. Поговорювали, що чоловік закохався і заради ненаглядної, котра рахувалась в рядах спортсменів, змінив спосіб життя. В ліпшу сторону, слід зазначити. Але то було давно, наразі Огородник вільний, тобто вільний бабій у вільному пошуку. Що не скажеш про його заступника і найкращого друга.

В серці знову  боляче закололо. Назар… Моя найбільша помилка.

-Дурепа, – провела пальцями  по змокрілих від сліз щоках. Очі побігли в напрямку дзеркала, що при певних обставинах доволі цікаво відбивало події в спальні. Ніко! Де твій  здоровий  глузд?!

А в зображенні  справжня краса – чиста  та невинна. Туш поповзла  темними  колами,  тіні  розмазались, спотворивши скуйовджене створіння з каштановим волоссям та темними очима у  страховисько з Діснеївського мультика. Тоненькі губки-смужки  попідпухали, потріскались і  деяких місцях кровили ( занадто завзято приходила до тями). Шкіра бліда, виснажена, наче я не спала та не їла кілька діб.

Десь на кухні дзенькнув посуд. За ним прозвучав голос шефа.

-Я  підвезу тебе додому, переодягнешся і разом відправимось в офіс.

Звичайно, так і зробимо! Нічого, що додому мені в такому вигляді  – зась, татусь вмить   посадить під замок. Він у мене строгий,  колишній  податківець, який звик все контролювати,  в тому  числі єдину доньку.

 Доведеться брехати,  що ночували в Дашульки. Сподіваюсь, повірить.

Похапцем натягнула свій улюблений темно-сірий костюм зі щільної тканини в тонесеньку світлу смужку, застебнула ґудзики поверх тонкої блузи на голе тіло. Свого бюстгальтера я  не знайшла, а питати в шефа не наважилася.  На щастя, в кишені піджака   намацала навіть не розряджений телефон.  Отже, небо посміхається блаженним, бо саме такою я і являюсь. Вчора набралась до  втрати пам’яті й  впевнено  розплескала Віктору Сергійовичу, яким гадом виявився його заступник,  що такого мерзотника слід  добряче провчити й рано чи пізно я це зроблю, бо маю  гарненький компромат на його гордовиту величність.  Квасолькіна! А!  Сказані зопалу нісенітниці коштуватимуть тобі роботи! А  в тебе ж, дуреписько,  квартира в кредиті. Ха! Ото сміятиметься любий татко, коли приповзеш випрошувати грошенят для погашення боргу. Показала незалежність? Тепер, будь добра,  підтримуй  самостійність – наберись сміливості, піди на  кухню і  щиросердечно зізнайся,   що в душі нічого пред’явити Назару, окрім розбитих мрій, сподівань та репутації.