Частина 26

Філіп повернувся додому в поганому настрої. Покаяння перед могилою друга забрали решту сил. Наливши собі віскі, щоб заглушити докори сумління, він упав у крісло і провалився в невеселі подуми.

Із цього стану його вирвав дзвінок у двері.

— Кого там ще чорти принесли?! — невдоволено вилаявся господар і знехотя піднявся з місця, щоб відчинити.

На порозі стояв незнайомий чоловік у плащі з піднятим коміром. У темряві неможливо було розгледіти його обличчя.

— Чого вам? — непривітно поцікавився Філіп.

— Містер Голдтшейн, так?

— Ну, я. А ви хто такий?

— Я Джек Доусон, приватний детектив.

— А я вам навіщо? — грубо запитав адвокат.

— Бачте, містере Голдштейн, я виконував замовлення вашого друга, Роджера Доркаса.

Якийсь час Філіп мовчав, намагаючись розібратися що до чого. Нарешті, на його обличчі відбилося розуміння:

— Ах, ось воно що! Ви той самий сищик, якого винайняв Родж, щоб розлучитися зі своєю дружиною?

— Саме так.

— То ж навіщо вам я? Оплатити незатребувані послуги?

Зухвала заява нетверезого чоловіка викликала недовгу паузу.

— Містере Голдштейн, я розумію ваш стан, але повірте, я прийшов не за цим.

— Тоді за яким же бiсом? — нетерпляче вилаявся Філіп.

— Мені необхідно поговорити з вами за однiєï дуже важливої справи. Не могли б ви приділити мені кілька хвилин свого часу?

— Для цього в мене є години прийому в моєму робочому кабінеті. Будете ласкаві, запишіться у моєї секретарки, — відповів адвокат і спробував зачинити двері перед носом відвідувача, але той спритно підставив ногу.

— Що ви собі дозволяєте?! — обурився Філіп.

— Хвилиночку, містере Голдштейн. Усього одне слово: докази!

— Які ще докази? Усі питання у справах клієнтів я вирішую в робочий час, — огризнувся він, намагаючись прибрати ногу непроханого гостя.

— Докази обману, — пояснив приватний детектив.

Філіп на мить завмер. Здогад закрався в його хмільну голову. Раптово він відчинив двері.

— Заходьте, — коротко запросив він.

Детектив пройшов у коридор і опустив піднятий комір плаща. Адвокат уважно роздивлявся обличчя незнайомця, намагаючись визначити особу людини, що стоїть перед ним. Але Доусон мовчав, вочевидь очікуючи на запрошення до вітальні. Філіп здогадався і рукою показав напрямок. Не роздягаючись, Джек пішов до дивану. Господар сів у крісло навпроти і почав розмову:

— Я вас уважно слухаю.

Гість закинув ногу за ногу і вимовив:

— Містере Голдштейн, я тут, щоб відновити справедливість.

— Он як! То ж про яку справедливість ідеться? Як виявилося, її взагалі не існує!

— Ну ж бо, не згущуйте фарби, шановний. Ми обидва служителі закону і прекрасно знаємо, що за справедливість доводиться боротися, іноді не зовсім звичайними методами.

— Та ну?! Наприклад, такими, як шпигувати за невинною дружиною, намагаючись сфабрикувати неіснуючі докази? —

Джек усміхнувся. Сарказм співрозмовника видався йому кумедним:

— Наскільки мені відомо, ви теж доклали до цього руку, — нагадав він.

Філіп прикусив язика, згадавши, як погодився на прохання друга.

— А що стосується Венді, то я б не назвав її невинною. Особливо у світлі обставин, що відкрилися, — продовжив Джек.

Голдштейн зацікавився:

— Продовжуйте...

— Містер Доркас дійсно звернувся до мене з проханням простежити за його дружиною, бажаючи отримати розлучення. Під час розслідування відкрилися несподівані обставини.

— Які саме? — нетерпляче запитав Філіп.

— Усе по порядку, містере Голдштейн, — зупинив його детектив.

— Так от, слухаючи розповідь клієнта про несподіване одруження у Вегасі, мене не полишала думка, чому такий урочистий момент не було зафіксовано на фото? Досі в моїй практиці фотознімки були невід'ємним додатком до шлюбного свідоцтва, так би мовити незаперечним доказом присутності наречених на власному одруженні.

Філіп розуміюче кивнув:

— Треба ж, а мені це навіть не спало на думку... Усе сталося так раптово.

Сищик продовжив:

— До того ж, містер Доркас повідомив мені про загадкові обставини цієї справи, а так само про свої підозри. І я вирішив перевірити, — у цьому місці Доусон зробив паузу й вичікувано глянув на співрозмовника.

— І що ж ви з'ясували? — у нетерпінні вигукнув Філіп.

— Я поїхав до Лас-Вегаса, знайшов місце, де було виписано шлюбне свідоцтво, і переговорив із його господарем. Звісно, показав знімки містера і місіс Доркас, пропонуючи впізнати в них нареченого і наречену. І що ви думаєте?

Адвокат подався вперед та запитально підняв брови.

— Господар без зусиль упізнав у них ту пару, незважаючи на те, що минуло чимало часу. Виявляється, молодята самі відмовилися від фотосесії. Ця обставина особливо запам'яталася господареві, бо у своїй практиці він зіткнувся з подібним уперше. Зазвичай щасливі молодята охоче замовляли пам'ятні знімки, бажаючи увічнити урочистий момент. Однак не ця пара. Але дружина господаря, яка займається фотозйомкою клiєнтiв, потайки зробила відеозапис, на випадок, якщо вони передумають, а так само для власного архіву.

Філіп слухав, затамувавши подих.

— І що ж? Ви бачили цей запис? — нетерпляче поцікавився він.

— На жаль, нi. Його видалили за часом давності, як незатребуваний.

— Оце халепа! — з відчаю здійняв руки адвокат.

Та Доусон зупинив його заспокійливим жестом:

— Але мені вдалося детально розпитати тих, хто бачив цю парочку.

— I?

— І хочу вам сказати, що наречений на відео —зовсім не містер Доркас, а загримована під нього людина.

Рот Філіпа мимоволі відкрився від подиву.

— Невже?

— Саме так. Зріст і фігура підставного нареченого абсолютно не відповідає оригіналу. Зате обличчя загримоване настільки, щоб відповідати фотографії в паспорті.

— Ось це новина!.. — розгубився Філіп. — Виходить, Роджер мав рацію? І зовсім не алкоголь із кокаїном стали причиною його амнезії?!