Частина 22

Венді відкинулася на подушку, прибрала прилипле до чола волосся і перевела подих. Потім повернула голову і вимовила:

— Філіпе, я хочу купити діамантове кольє, — зажадала вона.

— Зачекай, люба, я ж вже казав тобі, що статки Макса можна витрачати тільки на його потреби. Ціла рада бухгалтерів стежить за твоїми витратами. Ну як, скажи на милість, я поясню їм таке придбання для собаки?

— Так само, як пояснив новенький кабріолет, — недбало відповіла вона.

Філіп підвівся на ліктях і глянув коханій жінці в сірі очі, затягнуті млосним серпанком після постільних ігор, які щойно  закінчилися.

— Покупку нового шикарного автомобіля я аргументував тим, що моєму клієнтові набрид його особистий автопарк і він навідріз відмовляється сідати в машини. Але при цьому заздрісно гавкає на червоні кабріолети, що проїздять повз нього.

Венді розреготалася:

— Але ж прокотило таке пояснення?

Філіп важко зітхнув:

— І як ти собі це уявляєш? У машині можна возити собаку на прогулянку. А ось навіщо йому здалося діамантове кольє, я придумати не можу, — виправдовувався він.

Несподівано Венді прийшла приголомшлива ідея. Вона сіла в ліжку і з сяючими очима вигукнула:

— Я знаю! Треба оформити кольє в ювеліра як діамантовий нашийник! — від такої вдалої здогадки вона навіть захлопала в долоні.

— Мила, але ж потрібно продемонструвати на власні очі, куди ми витратили таку значну суму, — намагався переконати її спантеличений коханець.

— Ну добре, іноді я буду дозволяти Максу поносити мою діамантову прикрасу, — підсумувала вона і посміхнулася, дивлячись безневинними очима на розгубленого адвоката.

Той не міг відмовити їй ні в чому, як не старався. Почуття і фізичний потяг щоразу неминуче брали гору над розсудливістю і здоровим глуздом. Чи то Венді вміла попросити в потрібний момент, чи то Філіп виявився настільки захоплений нею, бо щоразу поступався дедалі вимогливішим  проханням.

За кілька днів Філіп постав перед економічною радою, червоніючи що є сили.

— Містере Голдштейн, як ви поясните необхідність придбання ювелірної прикраси для собаки за кілька сотень тисяч доларів?

— Максиміліан любить витонченість, тому віддає перевагу тонкому діамантовому нашийнику перед простим шкіряним, — виправдовувався він.

Представники бухгалтерської компанії переглянулися:

— Розумієте, містере Голдштейн, ми промовчали минулого разу, коли ви вимагали постачати до столу вашого клієнта виключно устриць, вирощених у Бретані, та чорну ікру з Ірану, немов до королівського двору. А на ваше твердження, нібито пес віддає перевагу лобстерам, а не звичайній яловичині, ми просто заплющили очі, хоча всім прекрасно відомо, що собаки не харчуються такою їжею. Але зараз ідеться про досить таки велику суму. Ми не можемо промовчати знову.

Філіп готовий був провалитися крізь землю від сорому, проклинаючи свої слабкості. Усе-таки, мав рацію Доркас, вважаючи Венді ненаситною і корисливою особою. Друг виявився більш проникливим, а ось сам він не зміг встояти перед її жіночими чарами і тепер змушений терпіти ці немислимі приниження.

Місіс Доркас заїхала за Голдштейном на новенькому кабріолеті в компанії Максиміліана. Таким чином вона вирішила продемонструвати економістам компанії, що гроші йдуть виключно на потреби добермана. Вона хвацько пов'язала на шию собаці червону хустку в горошок, а сама одягла такого ж кольору шарф. Філіп відчинив двері автомобіля, сів на переднє сидіння і потріпав Макса по вуху. Потім підняв очі й побачив на другому поверсі будівлі прилиплих до вікон бухгалтерів, які з розплющеними ротами витріщалися на небачене видовище.

Венді хвацько натиснула на газ і відвезла геть з очей незвичайного чотирилапого клієнта.

Новенький червоний кабріолет зупинився біля ювелірного салону. Місіс Доркас вийшла з машини, радіючи перемозі:

— Я швидко, — кинула вона на ходу Філіпу.

Той повернувся до добермана, що влігся на задньому сидінні:

— Що, Максе, сумуєш за Роджером?

Пес, почувши знайоме ім'я, підняв голову і сумно подивився на Філіпа. Адвокат простягнув руку і заспокійливо погладив собаку.

— Знаю, знаю... Мені його теж дуже не вистачає, друже, — важко зітхнув він. — Цікаво, що б сказав Родж, якби дізнався, що я без докорів сумління дозволяю витрачати твої статки на примхи його ненависної дружини?

Сумління не давало спокою Філіпу, але пристрасть до молодої вдови заглушала його голос. Зрештою, Роджеру його мільйони більше не потрібні, то навіщо ж їм пропадати даремно. А його улюбленець Макс і так нічого не потребує. Тепер його відвідують щотижня ветеринар, собачий перукар і особистий масажист. Навіть він, успішний адвокат, не має такого сервісу. Так що спадкоємцю вистачає з лишком, та й собачий вік не такий довгий, як людський. Адже пропадуть гроші, а так у Філіпа з'явилася можливість догодити коханій жінці.

За кілька хвилин Венді повернулася до машини і переможно дістала із оксамитового футляра красивої роботи діамантове кольє. Вона нахилилася до Макса і почепила прикрасу на його шию. Під сонячними променями діаманти заблищали на темно-коричневих грудях добермана, відбиваючись мозаїчним блиском у лобовому склі автомобіля.

— Ну, як? Тобі подобається, Максиміліане? — весело запитала вона, не чекаючи відповіді, і ввімкнула запалювання.

Коли Венді зупинила машину біля будівлі бухгалтерської фірми, Філіп неабияк здивувався:

— Чого ж ти ще хочеш від мене? Більше я туди ні ногою!

— І не треба. Я сама піду з Максом і продемонструю його дорогоцінну обновку, — відповіла вона.

Дивлячись услід місіс Доркас, Філіп не на жарт замислився, як же довго це триватиме і чи вистачить у нього сил виносити всі її немислимі примхи. Але варто було Венді повернутися і подивитися в очі Філіпу, як він розтанув і знову був готовий виконати будь-яке її бажання.

Одного разу за вечерею Венді повідомила, що отримала запрошення з благодійного фонду, адресоване Максиміліану Сакроду.