Частина 19

Роджер їхав у машині й думав про Венді. Звісно, він абсолютно не приділяв їй уваги і більше не запрошував зніматися в його фільмах, iз принципу. Але невже вона не мала пропозицій після гучного дебюту в його картині? Схоже, їхня з Венді війна повністю затьмарила йому очі і він перестав бачити очевидне.

Наступного ранку за чашкою кави Роджер запитав у дружини:

— Венді, чому ти більше не знімаєшся в кіно? Невже недостатньо пропозицій?

— Мій агент поки що не має для мене ролей, — знизала вона плечима.

— Дивно... Судячи з думки критиків, тебе мають просто розривати на шматки й засипати запрошеннями, — зауважив він.

— Однак поки що цього не сталося.

— Венді, може тобі варто змінити агента?

— А який у цьому сенс? — сумно посміхнулася вона. — Найімовірніше, продюсери вважають, що тепер я дружина мільйонера і мені робота не потрібна.

— Дурниці! Більшість зірок Голлівуду багаті люди, вони отримують мільйонні гонорари, проте не відмовляються від роботи в кіно.

Венді уважно подивилася в очі чоловікові й вимовила:

— Роджере, а якщо режисери вважають, що ти ангажував мене на всі свої фільми вперед?

Доркас не очікував такого повороту розмови, проте швидко знайшовся з відповіддю:

— Поки що в мене немає ролі для тебе.

Венді змiрила його недовірливим поглядом, проте нічого не сказала.

Через кілька днів Філіп Голдштейн з'явився на віллі продюсера, де його привітно зустріла місіс Доркас.

— Філіпе, ласкаво просимо! — усміхнулася вона. — А хіба Роджер не з тобою?

— На жаль, ні. Він попередив, що запізниться до вечері, його затримали важливі справи.

— Що ж, ми чудово повечеряємо і без нього. Що бажаєш на аперитив?

— Венді, пам'ятаю, ти віддаєш перевагу шампанському... Мабуть, я складу тобі компанію.

Вона здивовано подивилася на Філіпа:

— Дивно, що ти про це пам'ятаєш...

— Як можна забути про звички прекрасної дами?! — галантно відповів той.

Обидва влаштувалися в затишних кріслах навпроти одне одного. Венді з насолодою зробила ковток холодного шампанського і погладила добермана, який поклав свою морду їй на коліна.

— Макс — єдина моя компанія в цьому величезному будинку, але він всього—лише собака. Я рада, що ти сьогодні тут, Філіпе, і є можливість поговорити з живою людиною, — зізналася вона.

— Так, давно ми не розмовляли з тобою по душах. Скажи но мені, як тобі живеться в ролі місіс Доркас?

— Не легко.

— Що ти маєш на увазі? Роджер, звичайно, не подарунок, але ж загалом і в цілому він славний хлопець.

Вона подивилася прямо в очі співрозмовнику:

— Філіпе, до чого ці розпитування? Ти ж його адвокат і прекрасно обізнаний про те, що мій чоловік бажає розлучення.

Така відповідь «в лоб» спантеличила Голдштейна. Він не очікував від Венді такої прямоти і відчув незручність, але швидко зорієнтувався.

— Так, ти маєш рацію. Мені про це відомо. Саме тому питаю, розуміючи як тобі нелегко, — викрутився Філіп.

— Сумніваюся, що розумієш, — недовірливо промовила вона.

— І дарма, — він нахилився ближче, — хочу, щоб ти знала, Венді, я не схвалюю мого друга в цьому питанні, більше того —  вважаю, що з вас двох могла б вийти чудова пара.

— Справді, могла б... Але для цього потрібне бажання обох, — сумно зітхнула вона.

Філіп зазирнув у її величезні сумні очі, в яких заблищали крапельки сліз.

— Венді... — він відставив келих і взяв її руку до своїх долонь. — Ти ще така молода і прекрасна... Ти заслуговуєш набагато більше! Принаймні, щастя, — пристрасно вимовив він.

— Мабуть, бути коханою мені не дано...

— Послухай, як би надалі не склалися ваші стосунки з Роджером, ти завжди можеш розраховувати на мене.

Вона змахнула довгими віями, проганяючи сльози, і вдячно посміхнулася:

— Дякую, Філіпе!

  У цей момент Макс підскочив і побіг у хол зустрічати господаря. Роджер навмисно повернувся пізніше, щоб дати можливість другу поспілкуватися наодинці з його дружиною.

— А ось і я! Зачекалися?

Поява чоловіка явно застала зненацька. Венді піднялася з крісла, відходячи від гостя:

— Роджере, ти якраз з'явився вчасно. За розмовами ми не помітили, як пролетів час.

— Та годі вам! Я ж просив не чекати й починати вечерю без мене, — дорікнув їм Доркас.

— Е, ні, друже! Без господаря вечеря не та, — зауважив Голдштейн і підійшов потиснути Роджеру руку.

За обговореннями новин та останніх пліток зі світу кінобізнесу вечеря добігла кінця.Усамітнившись у кабінеті, нібито для підписання паперів, Роджер нетерпляче поцікавився:

— Ну як? Перший крок вже зроблено?

Філіп забарився і задумливо промовив:

— Родже, мені здається, ти не правий.

— Що це ще за новини?

— Мені здалося, що вона дуже нещаслива.

— Філе, схаменися, друже! Венді та сама аферистка, яка обманом одружила мене на собi і тепер мріє дістатися до моїх грошей! — вигукнув Доркас. — Її не можна жаліти!

— І все ж мені здається, ти не розумієш. Вона могла б стати прекрасною дружиною, якби ти дав їй такий шанс.

«Господи, здається, цей віслюк розвісив вуха і попався на її гачок», — подумав Роджер, а вголос вимовив:

— Друже, їй не варто вірити.

— Рорі, вона плакала...

Здивований Доркас підійшов до друга і струснув його за плечі:

— Філе, прокинься! І не вір жіночим сльозам... а тим паче сльозам акторки. У тебе інше завдання.

— Так, так... Я пам'ятаю...

Залишившись наодинці, Роджер подумав про те, що його друг не в міру сентиментальний, а дружина — надто хороша акторка, щоб заморочити йому голову. Залишалося сподіватися на те, що два мільйони доларів переважать почуття до Венді. Продюсер практично був упевнений в цьому, добре знаючи Філіпа.

За кілька днів відбулося відкриття нової художньої галереї, на яку було запрошено подружжя Доркасів і, звісно ж, Філіпа Голдштейна.