Частина 13

Прокинувшись уранці, Роджер приходив до тями за чашкою кави на терасі. Пригрівало ранкове сонце, продюсер підставив обличчя під його лагідні промені й заплющив очі. "Усе ж таки, яке чудове життя!", — подумав він і розтягнув губи в блаженній усмішці.

Його спокій перервав Голдштейн, який увірвався, наче ураган:

— Рорі, де Венді?! — вимогливо заявив він, трясучи скрученою газетою.

Доркас розплющив очі й ледаче відповів:

— Її тут немає, приятелю. Не варто стрясати повітря з самого ранку. Присядь краще і випий зі мною кави...

— До біса твою каву! — рявкнув той у відповідь.

Філіпа вже було не зупинити. Він, як заведений, заходився крокувати взад-вперед перед другом, тикаючи газетою в його обличчя:

— Я ж тобі казав!.. Я ж попереджав!.. Але ти ніколи мене не слухаєш!..

Доркас глибоко зітхнув і зусиллям волі скинув із себе залишки ранкової дрімоти:

— Ти не з тієї ноги сьогодні встав, чи що, Філе? Або сталося щось?

— Ти запізнився! Ось що сталося! — прогарчав Гольштейн і простягнув скручену газету.

— Куди це я запізнився, щось не пригадаю, — незрозуміло промовив Роджер і розгорнув друковане видання.

На першій же сторінці йому в око впало власне ім'я в заголовку статті, де повідомлялося про укладення шлюбу між відомим кінопродюсером Роджером Доркасом та молодою акторкою Вандою Дітріх. Редакція газети висловлювала щирі побажання любові та щастя новоспеченій сімейній парі.

Роджер закінчив читання і підняв здивовані очі на адвоката:

— Справа набула небажаного розголосу... Звідки ж вони дізналися? Адже це сталося тільки вчора.

Той нервово поправив окуляри й вимовив:

— Це вже не важливо, мабуть, твоя молода дружина постаралася. Я ж попередив, щоб ти тягнув її до себе додому!

— Але вона відмовилася, — розгублено відповів Роджер.

— Тобто як це — відмовилася? — не повірив адвокат. — Вона ж твоя дружина і після весілля має перебувати під одним дахом із чоловіком... принаймні поки що.

Доркас почухав голову, винувато подивився на друга і знехотя зізнався:

— Я відправив за нею водія, та він її не привіз.

— А сам ти не міг за нею з'їздити?

— Я був зайнятий.

— Чорт, Рорі! Що ти накоїв?! — причитав Філіп. — Мало того, що ти одружився помилково і просиш про розлучення, так ще й образив Венді своєю неповагою!

— Чим це я її образив?

— Тим, що одразу не покликав у свій дім, а відправив водія, як... як за якоюсь повією!

— Але це означає одне й те саме, адже водій належить мені! — огризнувся продюсер.

Філіп вийшов із себе:

— Ти зарозумілий егоїст! Кажу тобі як друг. Ти мав особисто з'явитися до неї і виправити помилку, запросивши до себе.

— Ну ось зараз я цим і займуся, — пробурчав Доркас.

— А зараз може бути занадто пізно! Твій дурний шлюб напідпитку став надбанням громадськості і тепер кожен охочий радитиме їй, як вчинити, — вигукнув адвокат.

Роджер зсунув брови. Ситуація виходила з-під контролю.

— Як мені все виправити?

— Бігти до неї! І постаратися загладити свою провину. З нею НЕ МОЖНА сваритися, інакше вона не підпише відмову від майна!

Роджер задумався.

— Зачекай. Ти хочеш сказати, що Венді може передумати будь-якої миті, і я перебуваю на краю прірви?

— Саме так, мій друже! Ти все правильно зрозумів.

Доркас стояв біля дверей під'їзду і посилено тиснув на кнопку домофону. Через деякий час, що здався йому вічністю, жіночий голос відповів:

— Так, я слухаю.

— Венді, це Роджер. Впусти мене.

— Ти приніс папери на розлучення?

— Ні... Але мені необхідно поговорити з тобою.

— Про що ж? Про твого водія?

Сарказм, що пролунав у її голосі, дав зрозуміти Роджеру весь ступінь його помилки. "Філіп правий, треба було відразу ж, після прибуття літака везти її додому. І про що я тільки думав?!", — картав себе Доркас. А тепер треба зробити все можливе і неможливе, щоб загладити образу, завдану самолюбству дівчини.

— Венді, вибач! Вийшло непорозуміння. Зараз я приїхав сам і хочу обговорити з тобою переїзд у мій будинок до нашого розлучення.

Якийсь час вона мовчала. Доркас втратив терпіння:

— Венді, відкрий мені! — зажадав він.

Пролунало клацання, двері під'їзду відчинилися.

— Четвертий поверх, ліворуч, — підказала вона.

Роджер стояв на порозі скромно обставленої, маленької квартири. Венді вичікувально дивилася на нього, але присісти на диван не запрошувала. Звичайне красномовство продюсера як рукою зняло! Усі заготовлені фрази й переконливі доводи забулися в одну мить під пильним поглядом великих сірих очей.

— Ну ж бо, я слухаю тебе? — поквапила його Венді.

Доркас переминався з ноги на ногу, не знаючи, як почати розмову.

— Крихітко, вибач... Я не подумав учора. Для мене все вийшло так несподівано... Адже я цього зовсім не планував, ти ж розумієш...

— Тепер розумію. Дякую, що дохідливо пояснив. Правда, пізно.

— Та годі тобі, Венді!.. Ну погуляли, наробили дурниць... з ким не буває?! Головне, тепер вирішити все цивілізовано.

Вона мовчала й уважно слухала його пояснення.

Роджер зітхнув:

— Можна, я присяду? Мені досі недобре після цієї ночі.

Венді відійшла вбік, поступаючись йому дорогою. Доркас сів на диван і розстебнув комір сорочки:

— А попити в тебе не знайдеться?

Вона налила склянку води з-під крану і простягнула Роджеру. Він розгублено подивився на неї:

— А міцнішого нічого немає?

Вона помотала головою і красномовно розвела руками.

Продюсер зітхнув:

— Ну, тоді збирайся, поїдемо до мене, там і вип'ємо.

— Навіщо? Ми ж розлучаємося.

— Як бачиш, дорогенька, відсьогодні наш дурний шлюб став надбанням громадськості. Усі газети наперебій твердять про весілля у Вегасі. Просто так нам не вдасться уникнути уваги оточуючих.