Частина 11

Роджер прокинувся від лоскоту. Щось м'яке і пухнасте торкалося його носа. Він насилу спробував розплющити очі, перемагаючи чари Морфея, але повіки нібито налилися свинцем, а спроба поворухнутися закінчилася сильним спазмом головного болю. "Де це мене носило вчора? — промайнула перша думка. — Я ще ніколи не відчував такого похмілля! Напевно, старію..." Раптом до слуху донісся ніжний жіночий голос:

— Ро-о-рі! Про-о-сина-а-а-айся!

"О, чорт!.. кого це я затягнув до себе сп'яну?!"

Роджер навіть подумати не міг, що може прокинутися в чужому ліжку. Усе своє розгульне життя, у якому б стані він не перебував,  незмінно повертався додому, у своє ліжко. У цьому питанні він був непохитний. І зараз йому найменше на світі хотілося бачити поруч чуже обличчя, нехай навіть і найпривабливіше. "Мабуть, не варто поки що розплющувати очі, може вона сама піде..."

— Рорі, любий, пора вставати!

Голос здавався дуже знайомим, але пригадати його власницю поки не вдавалося. Мозок ще не прокинувся остаточно, і думки в голові плуталися. Та й яка різниця, хто говорить із ним: ніч вже минула, а новий день анулює всі амурні домовленості.

— Рорі, досить валятися! Я скучила...

Доркас насилу розплющив одне око, шукаючи власницю голосу. Погляд його натрапив на величезні сірі очі. Кілька секунд тривало впізнавання. Він ніяк не міг збагнути, хто ж перед ним. Нарешті величезні очі віддалилися, і погляду продюсера відкрилося до болю знайоме обличчя міс Дітріх. Скільки не намагався Роджер, але не міг пригадати, як вона опинилася в його ліжку.

— Якого біса?! Я ще не у формі!.. — вимовив він хрипким голосом і знову прикрив повіки. — А ти, крихітко, можеш вставати, якщо хочеш.

Вона ображено хмикнула.

Подробиці вчорашнього дня почали повільно спливати в пам'яті, як із туману. Доркас пригадав, як притягнув із собою цю дівчину в Лас-Вегас.

— Ну що, дорогенька, чи вдалося тобі вчора зірвати куш? — сонно запитав він.

— Так, Рорі! І ще який!

Роджер, здивований новиною, розплющив очі.

Він обвів кімнату ледачим поглядом: усюди виднілися дзеркала й червоні сердечка.

— Де я, чорт забирай, перебуваю? І що це за вульгарний несмак?

— Це номер для молодят, — ласкаво пояснила Венді.

— А що, нормальних номерів не знайшлося? — невдоволено зітхнув він.

— Для першої шлюбної ночі він був доречним!

Від цих слів Роджера навіть замутило:

— Чиєї ще шлюбної ночі?! — зневажливо перепитав він і повернув до неї голову.

— Містера і місіс Доркас, зрозуміло! — проспівала ніжним голоском Венді, накручуючи на палець локон свого довгого волосся.

Вона сиділа в ліжку, прикриваючись простирадлом, лише її оголені плечі виглядали назовні.

— Крихітко, ти так не жартуй... — застережливо зауважив він і потер обличчя рукою, проганяючи залишки сну. За ніс зачепилося щось металеве, Роджер здивовано перевернув долоню і з жахом помітив блискучу обручку на своєму безіменному пальці.

— Що за дешевий реквізит?!!.. — гидливо вимовив він. — Ми що, вчора набралися до зелених чортів і брали участь у якомусь шоу? Я нічого не пам'ятаю!

Венді граційно потягнулася до тумбочки, взяла аркуш паперу і простягнула його Доркасу:

— Ось, візьми, любий. Це має освіжити твою пам'ять.

Він знехотя взяв папір у руку, очікуючи побачити рекламний проспект учорашнього розважального заходу. Широко позіхнувши, Роджер пробіг очима по тексту.. Відкритий у позіханні рот скував нервовий спазм, гримаса крайнього здивування застигла на його обличчі.

Чоловік протверезів в одну мить і підскочив з ліжка. Він стояв абсолютно голий і перечитував текст знову і знову, намагаючись знайти підступ, але все марно: перед його очима було завірене печаткою шлюбне свідоцтво, яке повідомляло про укладення шлюбного союзу між містером Роджером Доркасом та міс Вандою Дітріх.

— Що????!!!! — запитав продюсер, явно не вірячи своїм очам.

Таке навіть у кошмарному сні не могло йому наснитися! Але чітко прописані літери на фірмовому бланку і жива печатка говорили самі за себе.

— То це правда... — нарешті, вимовив він, усе ще не розуміючи, що відбувається.

— Щира правда, милий Рорі! — щасливо відповіла Венді й млосно потягнулася в ліжку, прикривши очі від задоволення.

— Але як таке могло статися?! — поставив він запитання, скоріше, самому собі. Вже хто-хто, а Роджер знав, що навіть будучи в кінець п'яним або під кайфом, та що там, навіть під жорстокими тортурами, він не міг би подумати про подібне божевілля! Така дурна думка просто не могла народитися в його переконаному холостяцькому мозку.

У двері номера постукали.

— Так-так... — машинально вимовив він, зайнятий своїми роздумами.

Двері відчинилися, і на порозі з'явився офіціант із візком, на якому стояв шикарний букет квітів і пляшка дорогого шампанського,  до якого додавалося блюдо зі свіжими устрицями.

— А це що таке? Звідки?

— Це привітання від готелю, — ввічливо відповів офіціант.

— І наш перший сімейний сніданок, — усміхнулася Венді.

Офіціант, не здіймаючи очей на голих молодят, відкоркував пляшку, розлив по келихах шампанське і пішов. Венді встала з ліжка, притримуючи простирадло, що прикривало її спереду, і повільно пройшла до сервірувального столика, вихляючи голим задом.

Доркас проводив її оголену фігуру поглядом, але його тіло не могло пригадати дотиків до її принад. Ба більше, він не відчув ані найменшого бажання володіти нею. Цю дивну обставину Роджер пояснив для себе крайнім шоком. Мабуть, його тілу зараз не до розваг, мозок був зайнятий куди важливішою проблемою.

Венді взяла в руки келихи й один простягнула Доркасу:

— За щасливе подружнє життя, Рорі! — урочисто вимовила вона й осушила напій до дна.

Роджер відставив свій келих убік, навіть не доторкнувшись до шампанського, дістав свій мобільник із кишені одягу, що валявся на підлозі, і пішов у ванну кімнату.