Частина 4

Повісивши слухавку, Доркас сперся на письмовий стіл і втомлено потер обличчя, відчайдушно міркуючи, як тепер викрутитися з цього становища. З податками не жартують, а його жарт із собачим внеском набув дещо іншого оберту. Поміркувавши кілька хвилин, Роджер зателефонував своєму адвокатові:

— Алло, Філіпе, чи зможеш під'їхати до мене в офіс?

— Прямо зараз? Щось термінове? — поцікавився повірений у справах.

— Виникли деякі проблеми, що потребують юридичного втручання.

— Добре, буду за годину, — пообіцяв він.

Найменше Доркасу хотілося зізнаватися другові, що він напартачив з відкриттям рахунку, перебуваючи під кайфом на власній вечірці. Але ще менше бажання виникало розповісти про все менеджерові банку. Такої ганьби Роджер не побажав би нікому. Потрібно було шукати інший вихід, і він сподівався на допомогу досвідченого в подібних справах друга.

— Що я чую, Родже?! Де ж це бачено, щоб собака платив податки? — вигукнув здивований адвокат.

— Філе, ну врешті-решт, у Макса дійсно є паспорт... — намагався виправдатися Доркас.

— Собачий паспорт, Родже! А як же картка соціального страхування? На тварин вона не поширюється!

Роджер винувато подивився на друга:

— І що ж мені робити, Філе?

— Зізнатися в усьому містерові Смітсону і закрити рахунок, — порадив друг.

Доркас відсахнувся від співрозмовника, немов той ударив його в обличчя:

— Ні за що в світі! Я ніколи не зізнаюся в подібній дурості! Це ж ганьба! — обурився він.

— Ну, добре, і що ж ти пропонуєш?

— Зробити Макса реальним громадянином країни з усіма відповідними документами!

Філіп зі співчуттям подивився на друга так, як лікар дивиться на недоумкуватого пацієнта:

— Цікаво, як ти збираєшся це провернути? — із сарказмом запитав він.

— Взагалі-то, я сподівався на твою допомогу, друже! — дорікнув йому продюсер.

Філіп тільки розвів руками:

— На жаль, я не всесильний, мій дорогий Роджере!

— Господи, як же мені тепер викрутитися?

— Зізнатися у власній дурості, — була негайна відповідь адвоката.

— Чорт забирай! — заявив Доркас. — Я знайду інший вихід!

Два дні ця проблема не давала Роджеровi спокою. Вдень і вночі він гарячково розмірковував, вишукуючи рішення нелегкого завдання. Нарешті, відповідь підказала йому його власна пам'ять. Доркас зосереджено перебирав у голові всіх знайомих у відповідних колах влади, хто міг би посприяти в легалізації добермана Макса як повноправного громадянина США. У пам'яті виник один конфузний випадок, коли кілька років тому Роджер прокинувся після різдвяної вечірки в чужому ліжку поруч із голим чоловіком, шанованим політиком, чия кар'єра стрімко злетіла вгору за останні роки. Тепер цей містер Грін вибився в сенатори і мав певну вагу в парламенті. Ось він вже напевно зможе допомогти Роджеровi, враховуючи своє компрометуюче минуле.

І хоч час був досить пізній, Доркас насилу відкопав його контакт і набрав телефонний номер:

— Грін слухає, — пролунав у слухавці сонний голос політика.

— Привіт, Крістофере, Роджер Доркас турбує, кінопродюсер...

У відповідь лунала тиша нерозуміння.

— Грін, сподіваюся, ти не забув Різдвяну вечірку дворічної давнини у наших спільних друзів? — вистрілив у лоба Роджер.

— Ах, так... Рорі. Привіт, як справи? — покопавшись у засіках пам'яті, згадав політик.

Звісно, вони зустрічалися на різних прийомах і після того випадку, але здебільшого ховали очі, не бажаючи згадувати своїх кокаїнових гріхів.

— Крісе, мені потрібна твоя допомога, — без натяків попросив Доркас.

— Що я можу для тебе зробити?

— Не по телефону, прошу тебе, — попросив Роджер.

— Добре, давай зустрінемося завтра вранці. Подзвони мені о восьмій, — запропонував Грін і поклав слухавку.

Однак заснути йому більше не вдалося. Лежачи з розплющеними очима і втупившись у стелю, Крістофер гадав, що ж такого попросить у нього кінопродюсер в обмін на своє мовчання?.. А в тому, що це шантаж, він не сумнівався! Варто лише просочитися брудній інформації в пресі, і його політичній кар'єрі прийде кінець. А вже для досвідченого телевізійника це не складе ніяких труднощів.

Вранці, як і було обумовлено, Доркас зателефонував Гріну і домовився про зустріч поза стінами кабінету. Він чекав Крістофера у невеликій кав'ярні на розі міських вулиць, подалі від сторонніх поглядів і цікавих вух. Роджер репетирував свою промову, намагаючись бути переконливим і донести правильний посил своєму співрозмовнику, але коли Грін з'явився на зустріч і сів навпроти, то всі його думки розсипалися, немов бісер. Насторожений погляд політика видавав його хвилювання, тому Доркас одразу відчув свою силу.

— Роджере, давай без передмов, у мене мало часу, — попередив Грін.

Але Доркас витримав артистичну паузу, даючи можливість співрозмовнику злякатися ще більше.

— Давай вже, викладай, не тягни! — поквапив політик. — Тільки попереджаю, твій шантаж не вдасться.

Доркас усміхнувся:

— Чому ж одразу "шантаж"? — запитав він.

— А як же ще можна розцінювати твій нічний дзвінок через стільки часу?

— Я просто хотів попросити про особисту послугу давнього друга, з яким мене пов'язує стільки спільних спогадів... — театрально натякнув він.

Співрозмовник поїжився:

— Гаразд, викладай, що тобі потрібно?

— Крістофере, допоможи отримати документи громадянина Америки для мого пса, — прямо заявив прохач.

Брови сенатора поповзли вгору, демонструючи крайній ступінь здивування:

— Я не дочув чи помилився? — недовірливо перепитав він.

— Не помилився, — серйозно підтвердив Доркас.

— Роджере, але навіщо тобі це знадобилося?

— Розумієш, я втягнув свого пса в певну авантюру під виглядом людини... і ось тепер потрібно підтвердити його особу, —  ухильно відповів він.

— Ти хоч розумієш, про що мене просиш? Це ж "мертві душі"! Та якщо це стане надбанням громадськості, то я не відмиюся довіку!