Частина 1

У елітному нічному клубі стояла нестерпна задуха, аромат дорогих жіночих парфумів змішувався із запахом сигар і потом розпалених танцями людських тіл. Гучна музика відлунювала глухими басами в п'яному мозку Роджера Доркаса. Він пробирався крізь натовп танцюючої молоді, прокладаючи собі шлях ліктями. Натрапивши на офіціанта, який розносив випивку, і ледве не збивши його з ніг, Роджер схопив з таці келих з якимось синім коктейлем і рушив далі у пошуках друга. По дорозі йому траплялися красуні всіх мастей, які раз у раз вішалися йому на шию з вигуками:

— Рорі, голубчику! Ось ти де! Потанцюй із нами! — в принципі, чергова фраза, яку кожен кидає під час зустрічі, але ïхнi обiйми та дотик молодих грудей були навіть дуже приємнi Роджеру.

Тут і там на очі потрапляли знайомі, які окрикували його направо і наліво, друзі та коханки з розряду його колишніх, які по-свійськи поплескували по плечу...

Відомий голлівудський кінопродюсер Роджер Доркас сьогодні насолоджувався життям у цьому галасливому дорогому місці, де збиралася кіношна богема. Утім, він насолоджувався ним завжди, вважаючи це невід'ємною частиною свого бізнесу, що дає змогу заводити потрібні знайомства й успішно крутитися у світі кіноіндустрії. На подібних вечірках можна було зустріти не тільки відомих режисерів, сценаристів і кінозірок, а й політиків, банкірів та різного роду бізнесменів, які бажали вкладати свої грошики в просування починаючих  акторок-коханок.

Нарешті він побачив вдалечі обличчя Філіпа Голдштейна, якого, до речі, шукав. Він витягнув сигару з рота, потягнув коктейль через соломинку і танцюючою ходою вирушив назустріч:

— Філе, друже, де тебе чорти носили так довго? Вечірка вже в самому розпалі! — дорікнув він товаришеві.

— Та я вже бачу, — в свою чергу з докором відповів Філіп, оглядаючи Роджера з голови до ніг. — Ти що, знову під кайфом?

Перед ним стояв, а точніше, пританцьовував на місці, не знаходячи в собі сил стримувати ейфорію, невисокий чоловік худорлявої статури,  близько шістдесяти років, з довгим поріділим на маківці волоссям, зачесаним назад. Він був чомусь у темних окулярах, у білому модному костюмі з чорною розстібнутою сорочкою, що відкривала його сиві волохаті груди. Усю цю «красу» доповнювали золотий ланцюг із кулоном і залишки кокаїну на чорній тканині сорочки. Енергія, неприродна для таких років, била ключем у цьому старому ловеласі, який досі, мабуть, вважав себе молодим хлопцем.

— Ага! Приєднуйся! — кивнув він головою і простягнув Філіпу дозу для доріжки.

— Та вже нi, дякую покірно, — відмовився той.

— Годі тобі, занудо! — безтурботно кинув Родж, дивлячись на Філа вже скляними очима.

— Ти тільки подивися на себе! Чи не знаєш, що кокаїн у поєднанні з тютюном і алкоголем — смертельне тріо?! — попередив його поки ще тверезий друг.

Роджер розреготався:

— Філе, друже, ти говориш так тому, що ще тверезий, як скельце, і в тебе ні в одному оці... І ні в одній ніздрі! Ха-ха-ха! — він обійняв друга за плечі й повів до бару. — Але зараз ми це виправимо!

Якраз у цей момент повз проходили дві довгоногі білявки в запаморочливо коротких сукнях, від чого у Роджера перехопило дух. Він вручив свій келих Філіпу, засунув сигару в зуби і двома руками вхопив красунь за пружні «булочки». Вони весело дзвизнули нібито від несподіванки, розвернулися й повисли на  Рорі, що реготав. Він спробував підняти їх обох на руки, але оскільки дівчата були значно вищими на зріст і більшими за самого чоловіка, то йому це вдалося з великими труднощами. Він крякнув від напруги і під галасливі оплески оточуючих завалився на підлогу, тягнучи за собою невдачливих білявок. Усе б нічого, але піднятися самостійно він уже не зміг.

У палаті інтенсивної терапії на лікарняному ліжку лежав уже протверезілий Роджер із крапельницею і датчиками на тілі. Поруч із ним у кріслі примостився його друг, а за сумісництвом і повірений у справах, —Філіп, чекаючи, коли хворий прийде до тями. Їх пов'язувала давня дружба, хоча за віком вони скоріше були схожі на батька та сина.

Філіпу було сорок два роки, його чорне зі сріблястою сивиною волосся пишною шевелюрою прикривало череп, створюючи контраст із великим носом, на якому сиділи окуляри з квадратними скельцями в золотій оправі. Вищий за середній зріст, він не вирізнявся ні особливою красою, ні спортивною статурою, але все ж таки відчувалася в ньому і випещеність, і розум. Адвокат не тільки займався справами Роджера Доркаса, отримуючи за це часом непристойно великі комісійні, він ще водив дружбу з кінопродюсером, із задоволенням марнотратячи його грошики, за що і виконував роль няньки за сумісництвом. Не маючи ані дружини, ані дітей, Роджер був досить багатий, щоб оплачувати їхні з Філом пригоди. Його статки оцінювалися в шістдесят п’ять  мільйонів доларів, які він заробив самостійно і не збирався ними ділитися ні з ким.

Сам Філіп теж був холостяком, тож ніщо не заважало веселитися двом друзям... крім віку. Що не кажи, а у свої п’ятдесят дев’ять  років кінопродюсер неабияк зносився, ведучи розгульний спосіб життя. Ні, він не був ані наркоманом, ані алкоголіком, від цього його Бог уберіг, а ось погуляти він любив, і робив це регулярно. Останнім часом серце Рорі дедалі частіше давало знати про себе після нескінченних вечірок, нагадуючи господареві про те, що ніщо не вічне в цьому світі.

Хворий закрутився на подушці:

— Гей, Родж, друже? Ти ще з нами? — тихо покликав Філіп.

Той розплющив очі й подивився на друга:

— Не дочекаєтеся, сучі діти… — жартівливо вимовив він, даючи цим зрозуміти, що живий і не має наміру залишати цей світ.

— Ох і налякав ти мене, засранцю! — поскаржився адвокат.

— А чого ти злякався? Що мої мільйончики, не маючи заповіту, відійдуть державі? — підморгнув він, знімаючи з себе датчики і підводячись із ліжка.

— Е-е, почекай-почекай! Не так швидко, — підскочив друг і уклав хворого назад на подушку.

— Та я вже в порядку! Хіба ти забув, що дія кокаїну не тримається довше, ніж півтори години, — зауважив Роджер.Якби справа була тільки в ньому, то ти б давно вже був удома і відсипався у своєму власному ліжку.