Акт V — Іди спати

Акт V — Іди спати

Розділ 13 — Полювання

Смерть невідомого підлітка в тому темному провулку на околиці Мейпл-Голлоу викликала короткий, хоча й доволі інтенсивний сплеск місцевого занепокоєння — поліція проводила розслідування, місцеві новини кілька днів висвітлювали трагедію під заголовками про "невмотивоване насильство в тихому передмісті", сусіди обмінювалися тривожними чутками про можливого серійного нападника, що ховається десь у їхньому, донедавна цілком безпечному, районі.

Але, на превеликий, хоча й моторошний подив самого Джеффрі, розслідування, попри початкову інтенсивність, доволі швидко зайшло у глухий кут — відсутність свідків, відсутність очевидного мотиву, пов'язаного з жертвою (звичайним старшокласником без відомих ворогів чи серйозних конфліктів), і, що найважливіше, повна відсутність будь-якого зв'язку між ним, чотирнадцятирічним підлітком зі спотвореним обличчям, який щойно пережив власну важку особисту трагедію, і безликим, анонімним нападником, якого поліція шукала серед значно очевидніших підозрюваних категорій — місцевих злочинних груп, психічно нестабільних дорослих, можливих сексуальних хижаків.

Ця цілковита безкарність, це усвідомлення того, наскільки легко, наскільки непомітно він зумів здійснити настільки радикальний, настільки незворотний акт насильства, стала для Джеффрі потужним, психологічно руйнівним підтвердженням тієї нової ідентичності, яку він тепер, дедалі свідоміше, дедалі впевненіше, приймав як свою справжню сутність.

Протягом наступних тижнів він повернувся до тієї методичної, ретельної "підготовки", яку розпочав ще навесні, але тепер із значно більшою конкретністю, значно чіткішою цілеспрямованістю. Він продовжував збирати інформацію про Рэнди — тепер уже не через випадкові, побіжні розпитування однокласників, а через більш прямі, хоча й ретельно замасковані методи спостереження.

Одного липневого дня він зробив те, на що не наважувався протягом попередніх місяців — сів на автобус, що прямував у напрямку району, де мешкав Рэнди, і, вийшовши на зупинці неподалік від тієї адреси, яку він зумів дізнатися через шкільні документи, до яких Кіт, не підозрюючи справжньої мети цього прохання, допоміг йому отримати доступ під приводом "бажання написати колишньому однокласнику вибачення".

Він не наближався того дня безпосередньо до будинку Рэнди, побоюючись передчасно розкрити свою присутність, але провів кілька годин, спостерігаючи здалеку за районом, вивчаючи розташування вулиць, можливі шляхи підходу й відступу, той загальний ритм життя тихого спального кварталу, який згодом стане ареною для тієї фінальної, вирішальної конфронтації, яку Джеффрі, дедалі відвертіше, дедалі методичніше планував у своїй трансформованій свідомості.

Він побачив Рэнди того дня лише мигцем — той вийшов із будинку близько полудня, сідаючи на велосипед і від'їжджаючи в напрямку місцевого торгового центру, — але навіть цей короткий, віддалений погляд на колишнього кривдника, чиє життя, судячи з усього, продовжувалося з тією ж безтурботною нормальністю, яка різко контрастувала з тим постійним, невідворотним стражданням, яке сам Джеффрі ніс кожного дня свого зміненого, спотвореного існування, викликав у ньому нову, ще потужнішу хвилю тієї холодної, розважливої люті, яка тепер служила основним паливом для його дедалі конкретніших планів помсти.

Трой став наступною ціллю в тому мисливському списку, який Джеффрі, попри збережену часткову вдячність за спробу попередження минулого листопада, все ж включив до кола тих, хто, на його переконання, потребував певної форми розплати за свою роль у первинному циклі цькування, що зрештою призвело до трагедії.

Він зустрів Троя майже випадково, наприкінці липня, коли той, як з'ясувалося, підробляв влітку в місцевій крамниці морозива неподалік від центру Мейпл-Голлоу. Джеффрі, побачивши колишнього однокласника за прилавком, зупинився, спостерігаючи за ним крізь скляну вітрину протягом кількох довгих хвилин, обмірковуючи ту складну, суперечливу мозаїку почуттів, яку викликала в ньому присутність цієї конкретної людини — залишкову, хоча й дедалі слабшу вдячність за спробу допомоги, змішану з тим глибшим, дедалі домінантнішим переконанням, що навіть часткова, недостатня спроба заступництва не могла повністю спокутувати первинну провину участі в цькуванні.

Він не зайшов до крамниці того дня, вирішивши, що прямий контакт занадто ризикований, занадто передчасний для того етапу підготовки, на якому він все ще перебував. Натомість він продовжив спостереження здалеку, вивчаючи графік роботи Троя, той маршрут, яким той зазвичай повертався додому після вечірньої зміни, ту специфічну, вразливу рутину повсякденного життя, яка, як Джеффрі вже добре засвоїв на прикладі того безіменного підлітка з провулка, могла стати ключем до реалізації його дедалі детальніших, дедалі методичніших планів.

Кіт залишався єдиним із того попереднього кола знайомих, кого Джеффрі, попри всю глибину своєї психологічної трансформації, все ще щиро цінував, все ще розглядав як справжнього друга, чия вірність і підтримка протягом усіх цих важких місяців залишалися незмінними, непохитними попри всі зовнішні й внутрішні випробування. Ця залишкова прихильність, цей острівець збереженої людяності серед дедалі глибшої темряви, що поглинала решту його психіки, створювала специфічну, дедалі болючішу внутрішню суперечність — усвідомлення того, що навіть у своєму трансформованому, майже повністю зруйнованому стані він все ще був здатний на справжню, неспотворену прихильність, на щиру турботу про добробут іншої людини.

Одного серпневого вечора, коли літня спека нарешті почала поступатися першим, ще ледь відчутним натякам на наближення осені, Джеффрі, повертаючись додому після чергового епізоду віддаленого спостереження за домом Рэнди, зустрів на вулиці Мару Ортеgu — ту саму сусідку й колишню найближчу подругу, яка, попри всі місяці його добровільної соціальної ізоляції, продовжувала іноді, хоча й дедалі рідше, робити спроби відновлення того теплого, довірливого зв'язку, який колись існував між ними до трагедії.