Вчинок

 Через кілька годин після операції, він відійшов від наркозу. Спочатку він не зрозумів де він, але опустивши свій погляд на праву руку, його охопив страх. Тиск і пульс різко підскочив і всі прилади стали верещати, на сигнал яких, тут же прибігла медсестра. Йому хотілося знову щось взяти, почухати або просто спертися про свою руку, але тепер він бачив лише невеликий шматок, трохи нижче плеча.

   Але час ішов і майже повністю відновившись Джамал, розумів, що грошей у його сім'ї залишалося зовсім небагато, а бувши поки єдиним годувальником у родині, він просто зобов'язаний був знайти роботу. Почавши серфінг в інтернеті, він розглядав різні вакансії, від продавця до прибиральника.

- Вітаємо. Я хотів би дізнатися за вакансію касира. Скажіть, вона ще актуальна? - набравши номер по оголошенню, запитав він.

- Так. Ви коли-небудь раніше працювали у сфері торгівлі? Який у вас загальний стаж?

- Мінімальний, але я дуже швидко вчуся.

- Ну, що ж, взагалі-то це не проблема.

- Але, мушу вам сказати, що я інвалід. Втратив руку на минулій роботі.

- Ну, ви ж розумієте, що вам буде складно виконувати свої обов’язки. Тому вам краще пошукати щось ще. Усього найкращого. - сказала дівчина і поклала трубку.

   Через три дні пошуків роботи, він наткнувся на пропозиції одного готелю в центрі Одеси. Сенс вакансії полягала в тому, що він буде зустрічати гостей, стоячи біля входу. Зателефонувавши за вказаним номером, він відразу сказав, що інвалід, але роботодавець не бачив в цьому великої проблеми, якщо це не буде заважати виконувати роботу якісно. Отримавши схвалення і запрошення на співбесіду, він знову вдихнув надію і був радий навіть більше, ніж, коли тільки влаштувався на будівництво. Одягнувши все  офіційне, що у нього було, він був готовий до співбесіди та вже встиг похвалитися мамі, що знайшов роботу, і знову буде все як раніше. Проїхавши майже годину на маршрутці, (через те, що готель був в центрі, а жив він на околиці), він все переживав, що б не було пробок. Не вистачало ще справити перше враження, з запізнення. Автобус зупинився майже прямо біля готелю. Підійшовши до входу, він подзвонив роботодавцю і сказав, що вже прибув. Зайшовши всередину, він присів на диван в холі й став чекати, насолоджуючись красою білого мармуру і вишуканих меблів.

   Спускаючись сходами, керівник готелю різко зупинилася, помітивши темношкірого юнака. Розглянувши його по уважніше, вона трохи піднялася по сходах і набрала номер охоронця.

- Так, Маргарита Павлівна.

- Слухай, хлопець який сидить на дивані, це претендент на посаду швейцара?

- Так, сказав, що у вас з ним запланована зустріч.

- Ясно. Скажи йому ось що ...

   В очікуванні бажаної роботи попутно роздивляючись красу будівлі, він спокійно сидів на дивані, поки до нього не підійшов охоронець.

- Це ви прийшли на вакансію швейцара?

- Так я.

- На жаль, Маргарита Павлівна була змушена терміново виїхати у справах. Вона вам передзвонить і призначить на інший час.

- Ну, що ж, всяке буває. Добре буду чекати дзвінка.

Пройшов один день, другий, третій, а Джамал все не відходив від телефону. Але ніхто так і не дзвонив, і втомившись чекати він зважився передзвонити сам.

- Добрий день. Я дзвонив вам на рахунок роботи, мені сказали, що ви передзвоніть.

- Хто це?

- Це Джамал. Я на рахунок роботи швейцаром.

- А, вибачте, але ця вакансія вже зайнята.

- Що? Але ми ж з вами домовлялися. Я ж…

- До побачення! - сказала вона і поклала слухавку.

                                                                     * * *

Повертаючись після чергової провальної співбесіди, Джамал, піднімаючись по сходах, побачив у дверях своєї квартири папірець, який стирчав з-під ущелини.

«Пані Джанет, хочемо вам повідомити, що необхідно погасити заборгованість по кредиту в найближчі терміни. В іншому випадку, банк має повне право конфіскувати ваше майно у вигляді вашої нерухомості».

- Чорт! - вилаявся Джамал, вдаривши кулаком по дверях.

- Хто там? - запитала мама, почувши стукіт у двері. - Привіт. Забув ключі?

- А, так, напевно, залишив їх в інший куртці. - зайшовши до будинку, сказав він.

- Все добре?

- Так звичайно. - сказав він, а сам швидко зіжмакав квитанцію і засунув її в задню кишеню.

   Вийшовши ввечері на прогулянку, провітрити голову і все обміркувати, він гуляв по парку, навертавши вже третє коло. Додому йому зовсім не хотілося повертатися. Він не знав, як сказати про квитанцію мамі, а визнавати, що не здатний знайти роботу, в тим більше.

- Життя просте ... і немає хвоста ... - почувся чийсь голос неподалік. - Вітер дме ... з півдня.

Це був чоловік років п'ятдесяти, який судячи з усього перебрав з випивкою. Він був вельми непогано одягнений, а дві золоті каблучки на правій руці, так і притягували погляд. Джамал спробував трохи струснути його, але він продовжував спати на лавці, як нічим не бувало.

   Озирнувшись по сторонах і нікого не побачивши, він ще раз сильно смикнув чоловіка за плече. Ніякої реакції. Потім він заліз у внутрішню кишеню його гаманця і забрав звідти всю готівку в розмірі п'яти тисяч гривень. На якийсь момент він став коливатися, поки не згадав про попередження з банку, і все ж сунув гроші собі в кишеню і швидко став тікати. Відійшовши від лавочки метрів на п'ятнадцять, він все виправдовував сам себе в  голові, що йому довелося так вчинити, а ще через десять метрів зупинився. Ще раз все обміркувавши, він повернувся до чоловіка і повернув гаманець на місце, ні взявши, ні монетки. Діставши його мобільний телефон, він легко знайшов номер телефону його дружини, тому, що було повідомлення про п'ятнадцять пропущених викликів.

- Здрастуйте, мене звуть Джамал. Тут ваш чоловік в парку лежить на лавці, дуже п'яний.

- Що? О Боже, я вже думала з ним щось трапилося.