Переломний момент

   Чудовий квітневий день, сонечко ніжно гріло обличчя, пташки безперервно щебетали на деревах, дивовижний спів яких, періодично переривав жахливий звук працюючого перфоратора.

- Ти, шоколадний! Ворушіться і тягни цей мішок на третій поверх до Миколи. Я хочу скоріше закінчити роботу сьогодні. - сказав виконроб.

Піднімаючись на третій поверх з двадцяти п'яти кілограмовим мішком цементу в руках, в голові Джамала, була тільки одна думка «по швидше б кінець зміни та розрахунок». За годину до кінця, йому було сказано почистити бетономішалку. Звичайна справа в кінці кожного робочого дня. Він ретельно вишкрібавши застиглий цемент від корпусу, нехай навіть ніхто не стежив за ним. Коли він просунув руку по лікоть у всередину мішалки, раптово включився механізм запуску. Не встигнувши вчасно реагувати та висунути руку, як шнек зачепився за кінцівку і його прокрутило всередині апарату. Колеги, які почули дикі крики, швидко прибігли до нього і відключивши механізм, викликали швидку.

   Його привезли в найближчу лікарню, куди вже через двадцять хвилин приїхала його мама і молодший брат.

- Доктор, Бога ради скажіть мені, як він? - запитала мама Джамала.

- На жаль, йому повністю роздрібнили кисть і передпліччя. Відповідно, функціональність теж постраждала, там вже просто нічого відновлювати. Потрібна термінова ампутація. До речі він зараз у свідомості, хоч і під сильними знеболювальними.

- О Боже…

- Прийміть як є. Чекайте тут, я сходжу за бланком згоди, потрібна його і ваш підпис. - сказав він і пішов кудись.

Обережно заходячи в палату зі своїм молодшим сином Дереком, сльози тут же наповнили її повіки, коли вона побачила Джамала. Він був весь обвішаний незрозумілими трубками, крапельницями та іншої незрозумілої медапаратури. Вона дивилася на скалічену руку сина і не могла нічого сказати.

- Мам, не плач. Все буде добре. Мене підлатають і все буде як раніше, не переживай.

- Джамал синку, послухай мене. Я розмовляла з доктором. Він сказав, що руку врятувати неможливо. Треба ампутувати.

- Що? Ні! Не можна! - засмикався він.

- Я піду працювати! - сказав молодший брат.

- І думати не смій! Спершу закінчи школу! Не смій ламати собі життя.

Усвідомивши ситуація і трохи заспокоївшись, Джамал сказав:

- Мам, ти не переживай. Я видужаю й обов'язково знайду роботу. Нам вистачить і тобі на ліки та на навчання Дерика.

- Рідний. - при обійняла його мати. - Твій батько пишався б, що у нього такий син.

   Лікар повернувся дуже скоро і як тільки Джамал і його мати підписала згоду, він попросив всіх покинути палату, в яку вже увійшли дві медсестри. Одна підійшла до нього і дістала чорний маркер. Стала малювати пунктирні лінії трохи нижче плеча. Розуміючи для чого це потрібно, Джамал наче застиг, дивлячись на хоч і скалічену, але все ж свою руку.