РОЗДІЛ 11. Хто переможець?

Що магам, що воїнові мені треба було нанести значно менше шкоди, чим ДимчастомуМечу. По суб'єктивних відчуттях - десь рази в два. Ідіот виявився або добре захищений, хоч і вбраний у нічим не видатні броні, або мав здоров'я більше стандартного. Хм...

Мені потрібно ще дві перемоги. Тут мене знову викликав ДимчастийМеч. Хто я такий, щоб йому відмовляти. Я показав Токаге великий палець, швидше за все вона його якось спровокувала. Або він з кимось порадився й щось придумав.

Я пішов на нього, волоку меч. Ого, він почав відступати ще до Ривка. Боїшся, боїшся, рідний. Назустріч мені пішли хвилі полум'я, Димчастий Меч вирішив не заощаджувати ману. Я рвонув крізь полум'я, як звичайно, пробивши його своїм двуручником. Меч закрив очі, зорієнтувався, виходить, ігнорує психологічний ефект від ударів. І зкастував те, про що мене попереджала Токаге - кільце вогню навколо себе. Одержавши пристойну втрату здоров'я, я відстрибнув Стрибком. Крізь прозоре полум'я, я прекрасно бачив супротивника, тому в нього відразу відправилися ніж і оба дротика. Полум'я згасло, і я кинувся до Меча, на ходу відправивши в нього оба дротика, що повернулися до мене знову. Він упав ще раніше, чим я добіг до нього, ідіот.

Ризикне ще раз? Ні, не ризикнув. І ніхто не ризикує. Я стою на Арені, чекаю. І ніхто не виходить. Почекав, походив, попросив у Розпорядника Арени перерви.

- Ти задоволена, моя тян? - запитав я Токаге, заплигнувши до неї на камінь. - Фарш правильно порубаний або я занадто подрібнив?

- Дуже, дуже, дуже! - вона застрибала, пританцьовує, - Твоя семпай задоволена!- Семпай, це щось на кшталт  сенсея, так? - запитав я.

- Щось на кшталт того. Потім зрозумієш, - Токаге мило посміхнулася. - А ти - гарний!

Приємно чути. Я посміхнувся у свою чергу:

- Так ні... куди мені до тебе. От ти - крута! Як ти, того монка тільки перемогла! Я вже й не думав, що впораєшся. Він до тебе - кувирк! А ти його ногою, ногою...

- З кожним сказаним тобою словом, ти погіршуєш власну долю, кохай! Я б стерла тебе з обличчя землі прямо зараз, але тобі пора на Арену. Радій, що уник мого гніву. Цього разу! І без перемоги не вертайся!

- А поцілувати? Я тебе від колишнього позбавив. Де подяка?

- Геть з очей моїх! Поки не пришибла! - а у вічках чортики скакають.

Десятим вийшов черговий маг. І привів його ДимчастийМеч, що мене відразу насторожило. Ящір, як ящір. Але є в нього щось, що допоможе із мною впоратися, інакше б Димчастий не метушився.

Я направився до нового супротивника, той направився до мене. Я насторожився ще більше. Магові не потрібна дистанція? Хм... Я рвонув до мага, проткнув мечем, ударив ногою. Маг відскочив і зкастував калюжу. Величезна калюжа з нізвідки утворилась прямо на піску арени, а я зав'яз. Зав'язнув і маг, але він і не намагався вибратися, а в трьох кроках від мене щось кастував. Довге, а тому напевно потужне заклинання. Я відправив у нього ніж і дротики. Із    хмари, що матеріалізувалась над калюжею, у мене вдарила блискавка. Від удару я втратив третину здоров'я, ще блискавки вдарили поруч. Маг задіяв потужний аое-скіл, напевно вроджений. Прийшла моя черга ходити з козирів, я використовував Позитивну Карму, яка давно чекала своєї години. Двох ударів блискавки, які прийшлися прямо в мене, виявилося досить, щоб нещасливий маг упав з ніг. Хмара й калюжа зникли, а я проткнув його тушку мечем. Спи спокійно, незнайомець, ти був близький до перемоги як ніхто.

Непісі на трибунах завили. Може й гравці аплодували, не знаю. Але я переміг. І Токаге разом зі мною. І непісі намагалися, як могли, відзначити мою перемогу, мій тріумф. Славили мене, поки я робив коло пошани, піднявши над головою свій двуручник.

Сто шістдесят два фрага в моїй скарбничці! Це напевно багато.  Токаге розбереться, вона краще з непісями домовиться вміє. А я зроблю поки ще одне коло - мені сподобалося. Я  - переможець!

- Терміново йди за мною! - Токаге відволікла мене від мого заняття, - Тобі потрібно забрати персональну нагороду. Вибирай по можливості пристойну зброю. Навички й ачівку він тобі й так дасть, мені вже дав. Але в нас ціла купа фрагів, він повинен видати очешуїтельную нагороду. Ти набив більше, тому він видасть нагороду тобі. Для нас двох. Мені зброю не бери - я ще не визначилася, як буду білд свій будувати. Мені бери книгу навичок або біжутерію, доспех у найгіршому разі. А собі, кохай, найкраще за все, бери пристойний меч.

Нарешті, ця гра мені сподобалася. Коло пошани, особливо. Ну й те, що я буду нагороду вибирати. Справедливо, я ж більше фрагів набив.

Я рано зрадів. Розпорядник повів мене у свою печеру й почав базікать. Навики те, навички се, таблички, системки. Я занудьгував хвилин через десять. Дав він мені й ачівки - Переможець Турніру Піску й Скель, і Переможець, за низку перемог. І навички відкрив цілую купу, виявляється, я їх у турнірі використовував не дивлячись. Кулон квестовий дав, квест ще дав - відправив у столицю фракції, про професії щось довго триндів. Радий би розповісти, але боюсь збрехати, не зацікавило, не запам'ятовував докладно. А потім він змусив мене замислитись, так, що голова занедужала.

Коротше, за нашу з Токаге купу фрагів я міг забрати або два прадавні предмети, або один епічний. І як бонус, замовити, який саме предмет я прагну. От і думай.

Наскільки прадавній гірше епічного? Невідомо. Може, якість на копійки відрізняється, а може на порядок. Наскільки епічний предмет гарний? Топовий топ або мотлох проміжної якості? Інтуїція підказує, що один епік краще двох раров. Як тоді поділити? Захапати собі - кинути Токаге? Віддати Токаге - обділити себе улюбленого? Хто вона мені? Хто я їй?