РОЗДІЛ 9. Джаггернаут б'ється

Бій починався, коли два супротивника з'являлись на піску. Але Димчастий ідіот вирішив потеревенькати, за що і був примірно покараний. Я волок меч по піску, а другу руку приклав до вуха, начебто прагнув розчути, що він мені там кричить здалеку. Почути встигнув тільки:

- Тебе чекає смерть... - до цього моменту я набрав дистанцію й чарджнувся в нього, проткнувши мечем. Я вдарив його двічі ногою, один раз коліном, сім раз кулаками - у живіт, шию, обличчя, тричі ліктями й один раз головою. Він зміг відступити кроків на п'ять, інстинктивно відсахуючись від кожного удару в обличчя. В обличчя я бив якнайчастіше, дамагу стільки ж, але рефлекси реала в Димчастого виявилися не подавлені, від цих ударів він здавав назад. На двадцять другій секунді він впав, і я його спокійно добив. Гівнюк навіть меч вийняти не встиг. А понту...

Я показав Токаге великий палець. Вона стрибала на камені в танці тріумфу. А я з подивом дивився на табло, де вказувалося, що мені перепало сімдесят шість фрагів. І коли він стільки назбирати встигнув?

ДимчастийМеч викликав мене повторно. Самовпевнений тип. Зараз рохрахуємося за член, майже кривдно було.

Тому що я зайняв місце по центру, ганятися за супротивником не довелось. Він зістрибнув на пісок, я відразу пішов на зближення. Від першого фаєрбола увернувся, на двадцятьох кроках часу для цього маса, другий фаєрбол витримав вже під час ривка, дамаг відрізав десь одиниць десять, посередньо. Проткнув ідіота мечем, хльоснув по очах. Він відхитнувся - нічому не вчиться. П'ятнадцять ударів за двадцять п'ять секунд, і Димчастий знову впав. Його настільки поглинули нові відчуття, що він навіть не зміг нічого зкастувати.

На третій раз він уже заздалегідь знав, чим закінчиться справа. Я це відчув. По зацькованому погляду, по мовчанню. Образи кудись поділись, пасажі про смерть, яка мене чекає - пропали. Так, глянь, він раніше зіллється, чим потрібно. Ривок, проткнув мечем, побив. Цього разу він додумався вихопити свій меч, але застосувати його якось ладно не зміг, пізно додумався. Перш, ніж добити його ногами, я постояв над його тушкою й повідомив:

- Це гра, заборони, усе таке, - я красномовно посмикав підгузник, провів над ним загнутим пальцем, видаючи дзюркотливі звуки, - Ти тільки уяви! Я тебе зараз обоссяв.

Очі Димчастого загорілися, я досяг мети. Його вистачило ще на два рази. Оба раза він зустрів мій Ривок ударом меча, і я добивав його, втративши близько чверті хапэ.

На шостий раз він не вийшов. Розпорядник дав мені іншого мага. Поки той вибирався на Арену, я підійшов до каменю, де стрибала Токаге. А що? Помилуватися захотілося, вона ж весело стрибала, і все в неї теж стрибало пружно й задеркувато. Ми обмінялися врочистими жестами, обоє залишилися задоволені. Я послав їй повітряний поцілунок, вона провела рукою по горлу.

Токаге говорила, що її колишній може повісити сповільнюваний дот. Те, що я не відчув цього доту в попередніх боях, красномовно говорить про його мізки. Маг, який вийшов проти мене після Димчастого, саме почав з уповільнення, і тому зняв майже половину здоров'я, поки я до нього добрався. Я заощадив Стрибок, на випадок, якщо він спробує відірватися, тому неприємно довго зближався на дистанцію Ривка під ударами магічних крижинок. Цей маг теж виявився не пристосований до шквалу атак, ліг аналогічно.

За магом льоду вийшов маг землі. Цей кидався каменями, а коли я в нього чарджнувся, кинув мені під ноги хиткий пісок, і втік на дистанцію. Я вибрався Стрибком, наздогнав і добив. Два вміння на швидке переміщення - це щось! Будь у мене щось одне, із цим магом було б небезпечно. А так відскіпався втратою штатної половини здоров'я. Ці два маги принесли мені ще сорок фрагів. Круті, виявляється, були маги.

Після бою з магом землі, я помітив, що на камені поруч із Токаге, стоїть ДимчастийМеч. Знизу не чутно про що вони говорили, можливо, система гри відтинала можливість чути чужі діалоги для умовно сторонніх. Токаге залучила його увагу до моєї персони, а я, недовго думаючи, зігнув палець і провів їм навколо, після чого понадив Димчастого на Арену. Приємно побачити, як гівнюка перекосило. Не вийшов попри те.

Довелося відволіктися на чергового гравця. Довго він думав, боїться мене чи що ? Але сто двадцять фрагів на табло - гарний приз. Вийшов гравець із мечем, воїн. Я вже звик до дистанції Ривка й рвонув першим. Мечі ми застромили друг у друга, я відразу пішов у право, тому що він тримав свій меч у правій. Блокуючи лезо правою рукою, я бив його лівим ліктем у голову, чергуючи з ударом лівого кулака по руці, що тримає меч. У руку проходив такий же дамаг, як і в будь-яку іншу частину тіла супротивника, але це заважало йому діяти зброєю, я заблокував долонею всього три його удари. Дистанція виявилася занадто близька для нього, щоб упевнено діяти. Сім фрагів від воїна дісталося, непогано так він ризикнув.