РОЗДІЛ 8. Токаге б'ється

Вона піднялася з піску Арени на один з каменів, що оточували майданчик для боїв. А ще до неї спустився із трибун якийсь гравець. Стоять, розмовляють у напружених позах. Так мені стало цікаво, що я ризикнув життям, і спустився. Чи не той це "повністю сторонній виродок", з якого мені потрібно "зробити фарш"? Якщо він, потрібно подивитись на нього ближче.

Я підкрався позаду, обійняв її за плечі. Нижче розпустити руки не ризикнув, а раптом вона не охолола ще? Театральним шепотом пробасив:- Токаге, ти - молодець. Ти - крута! Відмінний виступ. Ти - чемпіон!

- Тока-тян! - обуренню нової дійової особи немає меж, таке не зіграти. - Хто цей ....??? Що він собі дозволяє?

Не зрозумів... Вірніше, не розчув. Він щось сказав? Пауза була в такому красномовному місці, а рот-то відкривався в нього. Вибірковий мут?

Його кликали - Димчастиймеч, а не почув я його через фільтр нецензурної мови. Це стало очевидно протягом наступної хвилини, коли він тупотів ногами, відкривав рота й сипав довгими паузами серед вигуків. Я, звичайно, не почув усіх подробиць, але побачив, що мене він прагнув скривдити, а малу Токаге, явно скривдив, та й не один раз. Вона слухала смертника з кам'яним обличчям. І не намагалася вибратися з моїх обіймів, що вибісило Димчастого над будь-яку міру. Природно, я не міг упустити такий шанс - убити двох зайців одним махом, і ніжно потискав Токаге за груди. І мені приємно, і в майбутнього супротивника знатно підгоріло.

Він тикнув мечем у Токаге, викликаючи її на Арену. Вона йому відповіла так:

- Бачити тебе не можу, Сумокі.

- Ти дурна неадекватна, одзесама! Тобі не втекти від мене. Вертайся до свого нареченого, і будь слухняна. Ганебна погань! Я прокачував тебе, одяг тебе, вивів у топ. А ти все кинула. Мало того, що ти вічно ганьбиш мене в Дайтана Кен, так ти навіть у цієї лайногрі мене ганьбиш! Ходиш гола, зв'язалася з якимось членом! Яриман! Прийди в себе й слухайся майбутнього чоловіка! За свою поведінку ти будеш на колінах просити в мене пробачення! Виходь зараз же - я покаджу тобі твоє місце, ама!

Це гра, тут мало тикнути засранцу пальцем в око. Спробуємо по-іншому.

- А, - я зробив вигляд, начебто тільки що догадався, - так це твій колишній? Нічний горщик, який забули винести. Він, звичайно, виглядає таким крутим перцем, і меч у нього покупний, і голос грізний. Але навіщо тобі бруднити об нього свої пальчики Токаге-сенсей? Дозволь мені, спробувати себе на Арені, показати все чому ти мене навчила. Повір, я зможу дати йому гідний опір.

Вона ледве повернулася, я підморгнув.

- Чи вистачить твоїх скромних сил, Джа? - картинно зітхнула вона.

- Я використаю всі свої можливості, - я посилено закивав, - напевно я впораюсь. Ну, я так думаю...

Майбутній фарш заглотнув наживку на льоту.

- Момо-тян, ти знову за своє? Відмінно. Так навіть краще. Виходь на Арену, член. А ти, дивись, на кого ти мене проміняла. Скільки раз мені доведеться вбити його, поки він втече, піджавши хвіст, як твій попередній поборник? Ти нікчемна, і знаходиш собі таких же нікчемних. Уперед, помиїчник, - він зістрибнув на Арену.

- Киккакэ! - з почуттям прошепотіла Токаге.

- Какэ ще й яке, згодний. Майбутній чоловік? Наречений? Оце так ти вляпалась! Попередній поборник? Так я в тебе не перший?Ай-ай-ай. Стоп. Про цей потім поговоримо. Він тебе зливав?

Вона кивнула.

- Що може?

- Він маг вогню. Кидає фаєрболи, вони сильно дамажать і вішають дот підпалювання. Вішає дот заморозок, який сповільнює й може знерухомити. Може поставити навколо себе кільце полум'я, дамаг постійний й дуже великий. Може пустити хвилю полум'я конусом. І він дуже гарний з мечем.

- Коротше, нічого особливого, - резюмував я. Вона насупилась. Так, я не зрозумів...? - Ти що, не віриш у мій успіх, дитинка моя?

- Сумніваюся, кохай, - вона м'яко вислизнула з кільця моїх рук. - Я прагну вірити, що ти впораєшся. Але надія таке оманне почуття...

- Я - Джаггернаут! Ти, що не знаєш, що мій ник позначає?

- Ні.

- Зараз, зрозумієш, коротше кажучи. Дивись та й вчись.

- Стій, - Токаге перепинила мені шлях, - Відповідай, чому дев'яносто дев'ять?

- Що? - я не зрозумів, про що вона.

- Чому дев'яносто дев'ять зі ста? Моя зовнішність. Чому - майже красуня? Що не так?

- А... Так руки в тебе кривуваті, я ж бачив, як ти ножі метала.

- Ах, ти..!!! - я зістрибнув на Арену до того, як вона встигла щось зробити.