РОЗДІЛ 6. Пфе!

Зі зброяром вийшла затримка, їй він збрую під ножі видав, а мені відмовився видати навіть чохол на меч. Я відразу виявився найбільш винуватим. Хоча при чому тут я - він сам на прочухан напрошувався. З явним задоволенням вилаявши мене, Токаге, сказала:

- Пограбуємо його. Тобі потрібно два активні вміння, Ривок і Стрибок, а значить два комплекти зброї. Незвичайної зброї тут нема, а то вистачило б і одного, на ньому два слоти.

- А ти, погана, погана, дівчинка, виявляється Токаге! - я запосміхався.

- Мовчати, кохай. Я виманю його, а ти - дій.

Я думав, із цієї витівки нічого не вийде. Але пройшло як по маслу. Хитрюга, якось виманила зброяра, я вломився в його комору та й нахапав, чого міг. Броня мені була потрібна. Я встиг одягти тільки шкірянку й шолом у вигляді кепки, зате на перевернений щит, знятий зі стіни, навалив цілу купу різного барахла, та й виніс усе це назовні.

Плану особливого не було, суцільна імпровізація. Мені здалося тупо тікати з оберемком барахла по ущелині, у якой бродять сотні непісей. Тому вийшовши зі зброярні, я підстрибнув й Стрибком заскочив на дах, благо невисоко. Звідти я перестрибнув на навіс, що прикривав вхід у стартову печеру, пройшов по ньому уздовж скель і зістрибнув у кущі за манекенами. Досить далеко від місця злочину й затишно. Кинув там шмот, і як не в чому не бувало, пішов шукати Токаге.

Зброяр знатно метушився, а разом з ним й інші ключові непіси, а також рядові ящери-солдати. Поки вони метушилися, ми з Токаге сходили до кухаря, вона теж одержала навик рукопашного бою. Посміявся з неї природно, коли з'ясував, що немає в неї цієї навички.

- Що б ти без мене робила, сенсей? - я підколював хмуру ящірку, - Я тебе вважай, що врятував. Зараз ти хоч кривдникові по яйцях можеш дать. Він тебе такий за жопу хвать, а ти його... УУУЕЕЕЕЕЕЕ!!! А легше не можна? Добре, не роби такі великі очі, мені не боляче, це ж гра!

Довелося тікати, щось вона розлютилась. Вона за мною гналась, а я, тікаючи, заманив її в кущі. Але нічого не було, ми просто розібрали екіпірування, яке мені вдалося потягти зі зброярні.

Я відібрав собі пояс та наручи. У кріплення на наручах лягли дротики розвідниці. До непоказного пояса я підвісив ніж. З мечем три слоти під активні вміння, без меча - два. Хм... Для перевірки, я метнув у манекен обох дротиків і ніж. Слоти не зникли. Зняв ніж з пояса - зник слот. Хм... Виходить, якщо я без меча, то мінус одне вміння. Прибрав щит і ніж - два слоти. Токаге відволікла мене від міркувань:

- Броні отут один неповний комплект, я його беру собі. Ти на турнірі повинен виглядати нубом, якщо з'явишся в бронях, видобуток насторожиться. Що в тебе - наручи й пояс? Треба тобі ще два шматки, під пасивку. От, - вона простягнула мені сандалії та дві дерев'яні пластинки - взуття й наголінники. Вони не впадають в око, ти все одно, як голий.

Я одяг. Точно - з'явився слот під пасивку, а якщо беру щит, то ще два. Хм...

Я зітхнув. Вона накинула добуту мною шкірянку й кепку, ще в якісь шматки шкіри екіпірувалась. Голого тіла стало менше. Добре, що я шорти в зброярні залишив. Як знав, що так буде. Поки ми з нею йшли на вихід з ущелини, я посміхався повністю задоволений собою та    мальовничими околицями, що так і миготять поперед мною.- Токаге, стій!

- Ну, що? Турнір чекає, кохай.

- Подуелиться треба. Нові можливості випробувати.

- Пфе, - вона навіть не сповільнила крок.

- Давай дуель. Я тебе не боляче вб'ю.

- Пфе!

- Боїшся. Правильно робиш. Ти бачила мій меч? Страшно, так? Коли він летить прямо тобі в обличчя, життя перед очима не проноситься?

- Пфе! Ти мій меч не бачив! У Дайтана Кен. Ти б сам вссався від страху.

- Погана, дівчинка, погана. Якщо я тобі меч знайду, го дуель? Чого мовчиш?

- Пфе!

Ніякої розваги з нею крім еротичного кінематографа.