РОЗДІЛ 2. Зустріч

 Ого, третину здоров'я зняла мені. Шість раз мене зачепила, треба запам'ятати. Зупинилась в трьох кроках, зиркає з під довгого чубчика, синіми очима.

- А ти зовсім і не крокодил! - сказав я, що думав. - Мілота! Симпатяжка!

- Ти зате – крокодил страшний! - голосок дзвінкий. - Слину підітри, виродок.

Слину? А... Тепер вона обличчям до мене звернулась, теж є на що подивитися. Могла, і справді слинь потекти, є від чого. Третій - мій улюблений розмір. А вона в напруженій стійці, руки на висоті плечей, ножами тиче, животик, зрозуміло, витягнувся, груди підняті... Я витер рот тильною стороною долоні, немає ніякої слини, це ж гра.

- Я - Джаггернаут, - підказую: не знаєш, що сказати прекрасній незнайомці - представся.

- Виродок ти! Що треба?

- Ну... - ясно що, але прямота отут нашкодить, - Пораду даси?

- Ні!

- А я тебе ножі кидати навчу, - брякнув я. Вона дійсно неправильно метала.

- Училка не виросла, -  дівчисько відкинуло чубчик з очей. - Гоу эвэй!

Вона злегка розслабилася, й кинула один ніж у манекен. Той саме поруч із мною перебував, ножик реалістично в дереві затремтів неподалік від мого вуха. Зовсім злегка розслабилася, другий ніж в неї продовжує дивитися в мою сторону.

- Довго витріщатися будеш? - запитала вона через хвилину. А що? Мене послали, мені - йти? Я продовжував дивитися на те, як вона тренується. Нервував, звичайно, вона ж не знає, що в мене на розумі. Або знає, і її саме це й нервує. Нетерпляча, я добрав на замітку, всього хвилина пройшла.

- Красиво. На твої стрибки можна дивитися вічно, - відповів я чесно.

- Йди, а? - попросила вона, - Ти мені заважаєш.

- Чим? - здивувався я.

- Поглядом своїм нахабним. Ножі в мішень не йдуть.

- Ну так, звісно мій погляд винен, - я обурився, - Різкіше мечі. І тримай за рукоять, а то тримаєш, як не попадя, як тобі тільки пальці не ріже! І руку пряму до мети направляй, щоб вказівний палець в то місце дивився, куди тобі ніж потрібно встромити. Ти що в Чарівний Мир не грала?

- Ні.

- Нубка, - я так і знав.

- Що-о-о?? - гля ти, як підстрибнула, ага, от воно твоє слабке місце, - Я - топ три в Дайтана Кен!!!

- Що це? Хлопець ляльки Барбі? - перепитав я.

- Ти не грав у Дайтана Кен? - єхидно, єхидно запитала вона. - Сам нуб!

- Лайно якесь. Не чув ніколи.

- Нуб!

- А якщо я не чув, значить це лайно навіть не третій сорт, - плювати на нуба, це її чіпляє, не мене. Я милостиво продовжив: - Ясно. Треба брати тебе під своє крило. Допоможу тобі спочатку. Так тому і бути.

- Ти? Мені? Допоможеш!!? - вона остаточно відволіклася від манекена. Симпатична вона, коли обурюється.

- Я найкращий воїн в окрузі, гарантую. Зброю тільки треба роздобути. Ходім, покажеш, де тут що.

- Хвалько ти, крокодил, - але з інтересом уже подивилася, у мене око накидане. - Ти ж у трусах і з голими руками. Який із тебе помічник?

- Не розумію, що тобі не подобається? Мені що труси зняти й у руки взяти? Краще стане?

Оп! Справа зроблена - вона засміялася. Слово за слово, я вмовив її розповісти, як роздобути зброю. Я привабливий - п'ять хвилин на все про все знадобилося. Правда, я тепер повинен їй бажання. Але це таке, я й сам не проти, вона мені сподобалася - бойова.