Глава 2

Як завжди, перед самою поїздкою було легке збудження. Прийшлося витратити трохи часу, щоб нарешті піти у світ Морфея. А зранку, навіть не зазирнувши у холодильник, Андрій якомога швидше сів за кермо свого автомобіля. Дорога чекала.

І ось він вже проїхав Умань, йому так не хотілося сидіти за кермом. Попри те, що він начебто виспався, але втома останнього тижня брала своє.

Андрій почав відчувати слабкість. Він знав, що це питання часу, коли його почне хилити в сон. Йому необхідно було поснідати, інакше він не дістанеться до пункту свого призначання.

Він потягнувся до сумки, щоб дістати бутерброди, і одразу ж згадав, що вранці так і не зазирнув у холодильник. Їжа залишилася там стояти, у пакеті. Потрібно було знайти якесь кафе.

Як на зло, дорога була пустою. Ніяких населених пунктів, магазинів чи кафе. Інколи траплялися заправки, але максимум, що він міг на них купити - це хотдог та каву. І хоча це допомогло б трохи вгамувати голод, але цього все одно недостатньо. Андрій також пам'ятав, як декілька років тому він купив собі їжу на одній із заправок. Тоді йому довелося зупинятися майже в кожному населеному пункті, щоб потрапити до туалету. Решту шляху до Одеси у нього болів живіт, та ще декілька днів після того. Цього разу він вирішив не ризикувати.

Наскільки він пам'ятав, десь через п'ятнадцять-двадцять кілометрів був невеличкий населений пункт, де він напевно зміг би знайти якесь кафе, де смачно готують.

І справді, населений пункт був, а ось місця де можна було б перекусити не було.

- І що, ніде не можна перекусити? - здивувався Андрій.

- На жаль, - місцева жінка смикнула плечима, - усі кафе відкриваюся о першій годині дня. Тож, якщо хочете, можете зачекати.

Андрій подивився на годинник. За ці дві години, які доведеться чекати, він може проїхати близько половини шляху, що залишився.

- Дякую, але, мабуть, я поїду... - він так і зробив, в надії, що скоро трапиться якесь інше місто, де можна було б спокійно поснідати.

Проїхавши ще близько двадцяти кілометрів, ніякого населеного пункту не траплялося. Андрій увімкнув радіо, сподіваючись розірвати тишу, яка тиснула. Йому пощастило, сигнал був. З динаміків линула музика. Переключаючи радіостанції, він залишився на тій, де йому сподобалася музика. Слухати новини він не дуже хотів.

Повз його автомобіль проминали дерева, монотонно звучав двигун. Звук шин заспокоював, і Андрій розслабився. Він все так само дивився на дорогу, час від часу відводячи погляд на білборди з рекламою. Деякі були звичайними, як і усюди - "Арматура будь-якої довжини", "Ремонт техніки любої складності", "Запчастини для автомобілів". Деякі здавалися дивними - "Швидкий спосіб схуднути. Їсти можна будь-що!", "Викопування ям любої складності", "Не годуйте лисиць, та інших диких тварин!". Останній білборд начебто був зрозумілим, але Андрій все одно не дуже розумів, навіщо він необхідний на дорозі, де нічого немає.

Він продовжував їхати, спати хотілося все більше. В якийсь момент почали з'являтися перешкоди в радіоефірі. Спочатку інколи музика зникала і знову з'являлася. Андрій цього навіть не помічав. А потім запанувала тиша, і приблизно через хвилину з динаміків пролунав гучний голос якогось чоловіка:

- Для сну є спеціальне місце і час!

Андрій від цього голосу аж здригнувся, не був готовий до такого. Після цих слів він наче прокинувся. Тільки зараз він зрозумів, як сильно стомився. Останні декілька кілометрів він їхав наче на автопілоті. Він не здивувався, якби в якийсь момент просто заснув за кермом. Андрій з'їхав на узбіччя, щоб прийти до тями.

- ...сама людина, для себе вирішує, коли краще за все йти спати. І дуже важливо, щоб цей графік не збивався, інакше повернути його буде дуже важко. - голос по радіо продовжував розмовляти.

Зробивши тихіше, Андрій протер очі. Начебто прийшовши до тями, він повільно рушив далі.

- Для здоров'я важливо також дотримуватися правильного харчування. Дуже погано, коли люди відмовляються від сніданку, адже завдяки йому у людини з'являються сили майже на весь день.

У цей момент шлунок Андрія подав "голос", нагадуючи йому про те, що Андрій все ж таки пропустив сніданок.

- У людини може з'явитися слабкість, сонливість. Не кажучи про те, що шлунок буде не тільки нагадувати про це себе звуками, але й почне боліти. Якщо, ж так трапилося, що в дорозі наздогнав голод, кафе "Махаон" у нашому невеличкому місті Дзеркілля, запрошує усіх охочих заїхати на сніданок, обід та вечерю.

У цей момент Андрій проїхав повз білборд, на якому було написано - "Місто Дзеркілля, 3 кілометри". А під написом стрілочка направо. Шлунок Андрія знову подав свій "голос". Було вирішено, він з'їде з дороги і заїде у місто, щоб поснідати і випити чашку кави, або навіть дві.

По радіо голос все так само продовжував розповідати про необхідність якісного сну і вживання правильної їжі. Андрій був більш зосередженим. Він не пам'ятав, щоб йому по дорозі колись траплялося місто Дзеркілля. Звичайно, він міг його пропустити, особливо, якщо для того, щоб потрапити у нього необхідно було з'їжджати з дороги. 

Андрій почав перемикати радіостанції, йому не дуже хотілося слухати про сон. Але, на всіх йому відомих станціях була або тиша, або шум, тож йому знов довелося перемкнутися на єдину радіостанцію, що працювала.

- ...також в нашому місті можна відвідати парк і залишитися на відпочинок у хостелі. Крім того...

Андрій вимкнув радіо. Йому стало зовсім не цікаво. Тим більше він хотів лише поснідати і далі вирушити у подорож.

Білборд з написом - "Дзеркілля", і зі стрілочкою направо стояв прямо перед поворотом у місто.

Андрій сподівався, що місто почнеться одразу, як з'їде з основної дороги. Однак, довелося проїхати декілька сотень метрів, перш ніж почали з'являтися перші будинки. І приблизно у той же час погіршилася дорога. З'явилися ями, в деяких місцях лежав щебінь замість асфальту.