Глава 5. Коли руйнується світ

Дівчина ще на підході до кімнати відчула, що щось не так. Її нутро просто волало про небезпеку. Вона не повинна була заходити в свою кімнату. Але вона все ж таки увійшла. Перше, що вона помітила, був темний силует з ледь помітним світінням навколо нього. Єва лише чула про таких від Ліри. Дівчина тоді не поставилася дуже серйозно до її слів. Але зараз, коли вона бачила цей силует і очі, котрі світились в темряві, вона трохи запанікувала. Вона практично на автоматі клацнула кнопкою включання світла, і коли світло освітило невідомця, той лише посміхнувся, показуючи свої гострі як бритва зубки.

— Хто ти і чого хочеш? — її голос дрижав, але вона намагалася триматися.

— Я посланець, — просичав голос, який здавався надто старим і надто молодим водночас. — Мій Господар хоче поговорити з твоїми наставниками. Із тими, хто вирішив, що тобі місце серед них.

Посланець оглянув кімнату, його погляд наче проходив крізь стіни.

— Я бачу, вони намагаються тебе захистити, але це марно. І ти це відчуваєш. Чим глибше ти занурюєшся в їхній світ, тим більше небезпеки. Тобі не здається? Поклич їх, поки не стало надто пізно. Або вони дізнаються, що таке справжня ціна бездіяльності.

Він зник так само раптово, як і з’явився. Єва, ледве дихаючи, кинулася до дверей, щоб знайти Ліру й Оріона. Дівчина діяла інтуїтивно, чи то страх, чи ще щось підказало дівчині, де вони знаходяться. Вона не бачила нічого навколо, доки не опинилась перед знайомими дверима, і лиш на кілька секунд зупинилась, стараючись утихомирити серце, котре відбивалось шаленим ритмом. Лише потім постукала і, увійшовши в кімнату, помітила усіх трьох. Морок, як завжди, сидів за столом, на його очах були темні тіні від напівтемряви, котра панувала в нього в кабінеті. Її наставники: Оріон та Ліра сиділи навпроти, здавалось, що дівчина своєю появою перервала важливі переговори. Проте, коли вони помітили її стан, всадили на вільне крісло та дали склянку води.

— Єво, з тобою все добре? Ти ніби привида побачила, — озвався Оріон з ноткою тривоги в голосі.

Дівчина не відповіла. Вона не могла. Її дихання було уривчастим, а в голові досі лунав моторошний голос посланця. Вона сіла в запропоноване крісло й жадібно зробила кілька ковтків води.

— Кого ти побачила? — це вже Ліра запитала, її тон був м’якшим, але в очах читалося напружене очікування.

Єва подивилася на них, потім на Морока, який мовчки спостерігав за нею.

— Я… Пам’ятаєте, ви розповідали про темний силует зі світінням, про зелену шкіру… і моторошні зуби? — її голос звучав як шепіт. — Він… він був у мене в кімнаті…

Кілька наступних днів здавалися Єві туманними. Вона ходила на заняття до Оріона і Ліри, але її думки були далеко. Страх перед тим, що вона бачила, сів їй на плечі важким вантажем. Оріон тренував її інтенсивніше, ніж будь-коли, наче намагався вибити з неї паніку фізичним виснаженням. Ліра ж, навпаки, проводила з нею медитативні вправи, навчаючи заспокоювати розум і контролювати потік магії.

— Страх — це зброя, — якось сказала Ліра, дивлячись на Єву. — Його можна використати проти тебе, а можна проти твоїх ворогів. Вибір за тобою.

Єва розуміла, що вони не просто допомагають їй, а готують до наступних випробувань. Це був не світ спокою, а постійна боротьба, в якій не було місця для слабкості.

Коли вона відчула, що страх відступає, Морок покликав її до себе. Вона очікувала побачити своїх наставників, але він був сам. На його столі, як і минулого разу, лежав конверт.

— Твоє перше завдання виконано, але ти допустила багато помилок. І найголовніша — ти забула про найважливіше правило: ніхто, чуєш, ніхто не повинен знати про нас. Ти ризикнула не лише своєю безпекою, а й нашою, — він зробив паузу, і його голос став тихішим. — Я бачу, ти ще не навчилась довіряти. Дружба — це промах, а неправильний вхід — це доказ, що ти не до кінця зрозуміла, що тепер ти — частина цього світу. Правильно заводити із зав’язаними очима. Ти зрозуміла?

— Такого більше не повториться.

— Звісно, — його голос звучав холодно, але без звичної жорстокості. — Ти ж не хочеш опинитися в холодній? Ти переписала правила?

— Так, переписала та вивчила.

— Лист з наступним завданням знаходиться там само.

Коли вона увійшла в кімнату, на столі вже чекав новий конверт. В листі було сказано:

«Приведи одного хлопця, здається, ти його знаєш. Його ім’я Ігор. Він є свідком у справі, яка стосується моєї сестри. Ти повинна переконати його добровільно піти з тобою. Він не довіряє нікому з нас. Пам’ятай про правила та свої промахи».

Серце Єви забилося частіше. Це було не просто завдання, а справжнє випробування. Вона згадала Ігоря. Вони колись були знайомі. Вона розуміла, що знайти його буде непросто, а переконати — майже неможливо.

Вона провела години за комп’ютером, шукаючи його в соціальних мережах, використовуючи всі трюки, які вчили наставники. Нарешті, вона знайшла його сторінку. Його фотографія була старою, але очі були тими ж — настороженими та трохи сумними. Вона написала йому. Довго не було відповіді, але потім прийшло коротке повідомлення: «Хто ти?»