Глава 3. Той, хто чекає за дверима

Тренування та навчання так вимотували Єву, що вона практично перестала бачити сни. Щойно її голова торкалася подушки — вона миттєво провалювалася в сон. Глибокий, темний, без жодного натяку на колишні кошмари.

Навчання вона проходила заочно. Частіше дзвонила батькам телефоном, рідше — приїжджала. Але цього разу не змогла відмовити, коли ті запросили її на сімейне свято. Приїхала не сама — з Мороком. Батьки спершу здивувалися, побачивши його, але виявили стриманість. До наступного ранку.

Вранці, коли батьки зайшли до її кімнати й побачили доньку не саму, стриманість зникла. Розпочався скандал.

— Що це все означає?! — мати навіть не намагалась знизити голос, і Єва відчула, як її щоки спалахнули від сорому.

Єва спробувала пояснити, що Морок — її хлопець, але її майже не слухали. Слова обривалися в повітрі під напором звинувачень. Вона мимоволі заховалась за Мороком — не стільки від сорому, скільки від напруги, що тиснула з усіх боків, наче фізичний тягар.

І тут Морок, спокійно, ледь чутно сказав:

— Я не зроблю вашій доньці нічого поганого.

Просте речення. Але його голос прозвучав немов давнє заклинання, що проникає глибоко в підсвідомість. Напруга миттєво зникла. Батьки замовкли, ніби їм раптом стало все одно, і погляд їхніх очей став порожнім. Вони мовчки вийшли з кімнати, залишивши дівчину ошелешеною.

— Що ти щойно зробив? — прошепотіла вона, відчуваючи суміш жаху та захоплення.

— Сказав кілька слів. Ти ж чула, — відповів Морок, глянувши на неї так, ніби пояснювати щось було марно, але в його очах блиснуло щось невловиме.

— Я чула, але… чому тільки на них це подіяло? Я ж бачила — ти щось прошепотів.

— Ти справді хочеш знати, що це було? — запитав він з легкою посмішкою.

— Хочу. Я хочу навчитись. — її голос затремтів, але в очах світилась рішучість.

— Навчишся. Не поспішай.

— А зараз я тобі хочу сказати, — додав він уже серйозніше, — що від сьогоднішнього дня я буду з тобою всюди. А якщо не зможу — хтось із твоїх наставників.

«Тільки не Оріона», — встигла подумати Єва, скривившись.

— І можливо навіть Оріона, — вловив її думку Морок і злегка всміхнувся, підтверджуючи її найгірші побоювання.

— Учителю… може, не всюди? — подала голос дівчина, не надто впевнено.

— Добре. Але без глупств, — коротко відрізав він, і Єва зрозуміла, що це компроміс.

Весь день Морок не відходив від неї ні на крок. Вони не пропустили жодного заняття, зокрема й тренування з Оріоном.

Той, побачивши їх разом, лише хмикнув:

— О, у нас тепер новий охоронець? Тільки не кажи, що він прийшов перевіряти мої методи.

Єва ледь стрималася, щоб не закотити очі. — Може, просто за мною скучив, — буркнула вона, швидше собі під ніс.

Оріон підморгнув Морокові. — Скучив, каже… Це вже щось. Ану, на місце! Почнемо з базового — і якщо сьогодні знову почнуться феєрверки замість захисту, я більше не мовчатиму.

— Я вже сто разів сказала, що то був не феєрверк! — роздратовано прошипіла Єва.

— Ага, а ще зі сто разів ти казала, що будеш слухняна, — єхидно додав Оріон.

Тренування минуло на підвищених тонах. Напруга між ними, як завжди, змішувалась із тонкою іронією та звичними уколами. Але наприкінці заняття Єва таки зосередилась і показала значний прогрес, чим здивувала навіть Оріона.

— Ого, не очікував. Не дарма тебе на кожне тренування водять з ескортом, — кинув він, але вже без сарказму.

— А ти думав, я безнадійна? — гордо випросталась вона.

— Ні, — посміхнувся Оріон. — Просто трохи вперта.

Єва хотіла щось відповісти, але в цю мить її покликали.

Увечері до Морока прибув посланець. Єву попросили залишити їх наодинці. Вона й не намагалась підслуховувати — надто виснажена після дня, який минув під пильним наглядом Лорда. Але коли Морок вийшов із кімнати, в його руках був пергаментний лист, і обличчя — серйозне, ніби загартоване часом.

— Щось сталося? — запитала вона, ледь стримуючи хвилювання. — Що в листі?

Морок мовчки простягнув їй листа, але не дав прочитати. Лише повільно, обережно почав говорити:

— Моя родина колись тримала під контролем два клана. Два дуже різні роди, які з часом стали майже ворогами. Коли ми, їхні нащадки, отримали сутність Морока — силу Тіньового Владики, між кланами спалахнула боротьба за владу. І… все пішло шкереберть.

Він зробив паузу, вдихнув глибше й подивився їй в очі.

— У мене є сестра. Вона сильна. Надто сильна. Хитра. І небезпечна. Вона завжди знала, чого хоче. І не зупиниться, поки не отримає своє.

Єва уважно слухала, намагаючись зібрати думки в купу. Її серце калатало, як перед боєм. Вона тихо запитала:

— То нам треба готуватись до найгіршого?

— А що, на твою думку, найгірше? — його голос став холоднішим.