Розділ 12. Друге засідання

Наступного ранку Денис Гуров прокинувся занадто різко. Йому наснилося жахіття, і хлопець полегшено зітхнув, зрозумівши, що вже не спить. Годинник показував початок сьомої ранку. До суду залишалося трохи менше чотирьох годин, а спати вже не хотілось. Денис одягнувся, вийшов на вулицю та сів на сходинки. Батьків знову не було вдома. От і добре. Є час поміркувати.

Денис дивився у небо і на пропливаючі мимо пухнасті хмаринки. Його серце було неспокійне, ніби відчувало, що щось може зле трапитися сьогодні. Гуров дістав з-за пазухи медальйон і подивився на нього. Все залишалось без змін: чорний колір залишався чорним, а білий — білим. Та воно й зрозуміло. Денис був ладен все кинути і забути про магію, як про страшний сон. В той же час, не в його правилах було здаватися при перших перешкодах. Якщо доля його звела з магією, то треба йти далі, до кінця.

Гуров сховав медальйон і піднявся. Тієї ж миті він скрикнув, злякавшись. Перед ним стояв Тім Сорін.

—Привіт.

Гуров мовчав.

—Може поговоримо?— спитав Тім.

—Про що?

— Про твоє призначення у цьому світі.

Денис не відповів.

—Не хочеш розмовляти? Добре. Поговорю я. Ти чув пророцтво про себе. Що ти про це думаєш?... Твоя душа зараз нейтральна, і ти можеш вибрати, на який бік схилитися. Я пропоную свій бік. Нечисленний, але більш перспективний. Світлій стороні нікуди рости. Вони обмежені своєю добротою й скудністю фантазії. Їм, дурням, нічого непотрібно, окрім як звірів лікувати та квіточки вирощувати. Я ж тобі пропоную могутність, забезпеченість і владу. Владу над усім світом магії.

—Мені не потрібна влада.

—Ти помиляєшся. Подумай. Скажу чесно, ти мені потрібен, аби ми могли зробити великі справи. А чи потрібен ти їм? Тим світлим? Ти не знаєш, який вирок вони хочуть винести. Вони хочуть вигнати тебе зі світу магїї.

—Вигнати?— здивувався Денис.— Як ви можете знати?

—«Обвинувачення вважає за необхідне ізолювати Дениса Гурова від магічного суспільства й заборонити сюди вхід. Заради збереження добра в магічному вимірі.» Згадуєш? Я знаю закони краще, ніж ти можеш подумати. Свого часу я теж побував судовим приставом, але мені набридло виконувати накази за мізерну зарплатню. Закони не переглядалися з того часу, до того ж, вони вже тоді були застарілі. За цими законами ти — порушник, і маєш бути покараний. У гіршому випадку, відправлений у колонію корекції поведінки, але це навряд. Ти щойно з’явився у світі магії. Отже, до тебе застосують інше покарання: виселення зі світу магії, блокування твого дзеркала і повна заборона знову заходити до нашого світу.

—Іноді я думаю, що так було би краще.

—Ти дурний. Ти закопуєш свої магічні таланти.

—Звідки ви можете про них знати? Я сам про них не знаю.

—Пророцтва у нашому світі, на відміну від реального, завжди точні. І на який би бік ти не схилився, ти станеш великим магом. Вірніше, якщо ти схилися у бік темної магії, бо інакше тебе просто виключать з нашого виміру. Вирішуй. Або на боці темних сил, або нічого.

Сорін різко розвернувся і пішов у бік лісу. Ден слідкував за ним, доки той не зник за хащами, і пішов до села. Скоро суд. Цікаво, чи збрехав Сорін на рахунок вироку? Подивимось. Не довго залишилось.

* * *

У залі суду, здавалось, глядачів побільшало. Гуров сидів за столом із адвокатом, навпроти — прокурор. У першому ряду Денис помітив Тіма Соріна. Той уважно подивився на хлопця, губами промовив «Подумай» і недобре посміхнувся. Денис відвів очі, і тут всім наказали встати. До судової зали зайшли судді, і всі сіли.

Дениса калатало від напруження. Адвокат Барков помітив це і взяв хлопця за руку.

—Все буде добре. Навіть, у найгіршому випадку, ти просто повернешся до свого нормального життя.

Гуров все зрозумів по своєму: його дійсно виключать зі світу магії, і адвокат у цьому впевнений.

—Слухається справа Дениса Гурова. Другий етап,— виголосив головний суддя.— Прокуроре, Вам слово.

Жінка-прокурор, що сиділа навпроти Гурова й адвоката, піднялася з місця і промовила:

—Пане суддя. У залі присутні мати Соріна і його друг Зорін. Прошу вислухати їх свідчення про місцеперебування Соріна позавчора.

— Дмитро Зорін,  Євдокія Соріна,— наказав суддя Бережний.— Прошу за кафедру. Пристави, подайте зілля свідкам.

Пристави подали свідкам пляшечки, і ті випили зілля.

—Пані Соріна,— почала прокурор.— Розкажіть, чи ви бачили свого сина Тіма Соріна позавчора, і коли?

—Так,— відповіла Євдокія.— Він прибув до мене зранку і пішов аж ввечері.

—Він нікуди не відлучався?

—Ні. Майже весь час він мені допомагав. Потім у гості завітав Дмитрик, і вони разом частувалися і розмовляли про свої справи.

—Дмитро Зорін,— спитала прокурор,— це так було?

—Так,— відповів Дмитро.— Я все підтверджую.

—У мене все, пане суддя.

—Добре,— промовив Березний.— Адвокате?