Розділ 9. Брехня Соріна

—Слухається справа,— почав перший суддя,— про вивільнення з вічного ув’язнення небезпечного духу Сема Бофодоса, ім’я при народженні — Семен Бофанов. Зникнення духу було виявлено о чотирнадцятій годині, після появи Дениса Гурова в селищі Сватове в магічному вимірі та застереження провидиці Матрони. Слідство встановило, що магічного впливу, на кшталт, розірвання каменю, знищення закляття та інших не було. Було лише відкрито пастку шляхом спеціального закляття, яке може діяти лише з вуст спадкоємців Серафими Гурової або самої Серафими. Таким спадкоємцем є Денис Гуров.

—Денис Гуров,— сказав другий суддя.— Підведіться.

Денис став на неслухняні ноги, які так і хотіли підкоситися.

—Візьміть зілля правди. Адвокат Гурова, підпишіть документ на згоду використання зілля.

До столу підійшов судовий пристав, звісно, у блакитній сорочці, подав документ на підпис Семену, а Денису маленьку скляночку. Барков підписав документ і сказав хлопцеві:

—Не бійся, це як сироватка правди у людей. Тільки безпечніша. Без неї не проходить жодне слухання.

Денис перехилив склянку й відчув у роті приємний м’ятний смак.

—Прошу за кафедру,— вказав третій суддя.

Денис вийшов з-зі столу й став за стійку.

—Прошу розповісти з самого початку,— сказав другий суддя.— Коли ти дізнався про дзеркало, що ти робив учора вранці і як опинився в північному лісі?

Денис почав розповідати, почавши з листів бабусі.  Розповів, як знайшов дзеркало, як спробував зайти, і як, врешті-решт, все таки наважився й опинився в лісі, як зустрів Тіма Соріна й вивільнив із ним дух. Денис замовк, і у залі запанувала тиша. Головний суддя поглянув на Тіма.

—Я вважаю, треба вислухати й показання Тіма Соріна. Приставе, подайте йому зілля. Пане Сорін, підійдіть до кафедри.

Сорін підійшов до пристава, випив подане зілля, потім підійшов до Дениса і став обличчям до суддів.

—Пане Сорін. Розкажіть, що ви робили в північному лісі вчора вранці?

—Пане суддя,— почав Тім,— річ у тім, що я не був вчора у Північному лісі. Я весь день гостював у своїй матері, Євдокії Соріній у селі Шовкове.

Денис ошелешено глянув на Тіма. Він повинен казати правду, адже зілля діє… мабуть. Хлопець хотів прокричати про брехню, але стримався. Він чітко розумів, що суд треба поважати.

—Денисе,— спитав суддя,— ти бачив саме цього чоловіка?

—Так,— відповів хлопець.

—Ти бачив у навігаторі саме ім’я Тім Сорін?

—Так.

—Пане Сорін,— продовжив суддя,— як ви можете це пояснити?

—Не маю уявлення. Може, у нього навігатор зламаний. А може хтось під мене замаскувався за допомогою чар. Гуров же не досвідчений. Його легко обдурити.

—У вас є свідки того, що ви вчора знаходились у селі Шовкове?

—Звісно. Власне, сама мама і мій друг з того села, Дмитро Зорін.

—Сорін-Зорін?— посміхнувся суддя.

—Ми, власне, тому й здружилися, бо прізвища схожі. Там смішна історія вийшла…

—Пане Сорін,— перебив його суддя,— нас не цікавлять історії вашого життя. Нас цікавить вчорашній день. Судовий приставе, запишіть: завтра на слухання визвати Дмитра Зоріна та Євдокію Соріну. Тіме Сорін, можете сісти на місце. Продовжимо з вами, Денисе. Отже, ви стверджуєте, що не знали, що ваш справжній день народження 12-го числа, а не 27-го.

—Так,— відповів Денис.— Я дізнався про це лише вчора ввечері.

—І до вас не приходив посланець із медальйоном?

—Ні.

—Судовий приставе, запросіть бригаду з відділу оповіщення молодих магів.

Незабаром до судової зали зайшли жінка у діловому костюмі і чоловік, одягнений як судовий пристав, лишень сорочка синього кольору. Вони підійшли до кафедри й стали обличчям до суду. Судовий пристав подав кожному пляшечку із зіллям, ті його випили.

—Отже,— продовжив суддя.— розкажіть, що сталося з посланцем, який повинен був прибути до Дениса Гурова?

—Пане суддя,— почала жінка.— Із самого початку ми стикнулися із проблемою. Денис Гуров проживав у великому місті і його місцезнаходження ми виявили на день пізніше, тринадцятого числа. В цей же день посланець відправився у місто, а вже наступного дня він зник. Ми підняли всі служби для його пошуку, але…

Жінка замовкла й опустила очі.

—Можна я продовжу? Їй дуже тяжко говорити,— попросив чоловік у синій футболці.

—Так,— дозволив суддя.— Як звуть посланця?

—Віллі Довгар,— промовив чоловік.— Ми знайшли його майже в пустелі, ще й у реальному вимірі. На нього було накладено закляття паралізації. Наші кращі лікарі намагаються повернути його до життя, але закляття сильне. Схоже, що посилене звільненим злим духом. Ми призначили кращих слідчих для пошуку викрадача посланця. До речі, на посланці лежав медальйон, що був призначений Денису Гурову.

Суддя протягнув руку, і чоловік підійшов до судді й поклав медальйон йому на долоню. Суддя повертів медальйон у руці а потім підізвав пристава. Той підійшов, суддя віддав медальйон, сказавши пару слів приставу, і чоловік у блакитній сорочці підійшов до Дениса, віддавши тому медальйон. Денис розгублено дивився на цю відзнаку.