Розділ 8. Судове засідання

Усе сімейство Гурових сиділо в гостьовій на дивані. Їх чекала серйозна розмова.

—Ми хотіли раніше розповісти,— почала Олена,— але якось не склалося. І якщо ти сам почав цю розмову, я розповім.

—Може я?— запропонував Олексій.

Олена знизала плечима і кивнула головою, погоджуючись.

—Коли Олена завагітніла, я був дуже щасливий. Я вже мовчу про бабусю. «Нарешті!» Вона так вигукнула, коли дізналась. Ще й відразу сказала, що буде хлопчик. Все було добре, доки… Олена була на восьмому місяці, і ми якраз гостювали у бабусі, тобто тут. Оленка пішла до комори і чогось злякалася. Вона розкричалася і до неї першою побігла Серафіма. Коли підбіг я, мати лежала без свідомості. Бабуся нічого не побачила, а Олена не пам’ятала. Ми викликали швидку й поїхали у лікарню. Мати два тижні провела в ліжку, аби зберегти вагітність, і щоб ти народився в належні терміни. Але все одно ти народився завчасно. Тобто, 12-го серпня. Потім два тижні лежав у реанімації. Ти був на межі життя й смерті. А 27-го, нарешті, все стабілізувалося, і тебе виписали з лікарні.

—Пробач,— продовжила мати,— але я вирішила, що твоїм справжнім днем народження повинно бути двадцять сьоме число. Ти, нарешті, зміг сам дихати і почав їсти. Ось так і вийшло, що в тебе два дні народження.

—Документальний і фактичний,— підвів риску Денис.

—Ти не ображаєшся, що ми раніше не розповіли?— спитала мама.

—Ні,— чесно відповів хлопець.— Мабуть, я б не зрозумів цього раніше. Це важко, знати, що ти міг і не жити. А зараз усе зрозуміло. Ви все правильно зробили. Але тепер… Я вимагаю подвійного святкування: 12-го та 27-го!

Ден хитро посміхнувся. Батьки переглянулися, розсміялися й обійняли сина.

—Ми дуже тебе любимо, синку,— сказала Олена.

—Я теж вас дуже люблю… Я запросив друзів завтра на дванадцяту.

—Добре, і скільки?

—Аж дві людини!

—Чудово!— Мама обережно поглянула на сина.— Ти не засмучуєшся, що твої міські не приїдуть?

—Чесно, ні. Справжні друзі ті, хто тебе не кине у важку мить. Мені здається, що я знайшов таких саме тут, у Сватові.

—От і чудово. Здається, вже час відпочивати. Пішли до хати?

Сім’я Гурових дружно встала й пішла до будинку.

Ніхто з них не бачив, як до воріт підійшла чорна людина в масці. Чоловік окинув оком будинок і тихо промовив.

—Ден Гуров. Отже, це дійсно ти. Хлопець із подвійним днем народження. Ти станеш сильним магом. А я допоможу тобі перейти на бік зла. Разом ми завоюємо цей світ, і більше не прийдеться задовольнятися лише шостою частиною світу.

Чорний чоловік розвернувся і пішов геть, майже поплив, і швидко зник у темряві, що швидко спадала на землю.

* * *

Цієї ночі Денис дуже погано спав, а зараз, стоячи навпроти дзеркала і тримаючи в руках повістку Магічного суду, він дуже хвилювався, і серце шалено калатало. Денис набрав номер порталу, написаного на повістці, повернув ручку «аперіо» і ступнув крізь дзеркало в довгий коридор. Денис обернувся. Дзеркало, з якого він вийшов, виглядало майже так само, як і його. Лише колір інший, блискучий. Біля дзеркала стояв чоловік, на кшталт охоронця. Він протягнув руку до хлопця.

—Ваша повістка, будь ласка.

Гуров подав папірець. Охоронець уважно вивчив документ і показав напрямок.

—Ідіть у той бік коридору. Кімната 19.

Денис, не поспішаючи, попрямував коридором, вивчаючи номера на дверях. До речі, вони теж виглядали охайно, наче нові, лак блищав у денному світлі, що йшов із довгих світильників на стелі. Ніби й вимір магічний, а все, як у людей, тобто валгасів. Нарешті, Гуров став навпроти кімнати під номером 19. Серце закалатало ще сильніше. Денису здалося, що він може втратити свідомість. Раптом його хтось узяв під лікоть і, відчинивши двері, провів усередину величезної кімнати.

Зала була схожа на актову: ряди стільців із відкидними сидіннями, а навпроти сцена на помості, на якій був величезний стіл та три крісла. Сцена, мабуть, для суддів. У вільному місці між стільцями і сценою стояла одинока кафедра, мабуть, для свідків, а з двох боків по столу із двома стільцями кожен. Збоку, вздовж стіни були три вікна, через які лилися сонячні промені. На стелі були такі самі довгі світильники, як і в коридорі. І ніякої пишноти, золота та зайвих декорацій. Лишень усе сяяло новизною, майже недоторканим, що рідко побачиш у людському вимірі.

Лише коли Гурова посадили в перший ряд крісел, хлопець подивився на чоловіка, що його завів до судової зали. Він був високим із русявим коротким волоссям і одягнений у  блакитну сорочку із галстуком та строгі брюки. «У них чи форма така?»— подумав Денис, згадуючи чоловіка, що приніс йому повістку. Одяг був той самий, лише людина інша. Чоловік сів поруч із хлопцем і протягнув долоню. Хлопець несміливо потиснув її.

—Семен Барков, твій адвокат.

—Денис Гуров,— пробелькотів пересохлим горлом Гуров.

—Я в курсі,— посміхнувся Семен.— Не хвилюйся, в нас до чотирнадцяти років не саджають.

—Я радий…