Розділ 5. Світланці теж 13

Батьки Гурова сиділи на дивані в залі. Батько жестом запросив сина присісти поруч. Хлопець скорився, і батько почав розмову:

—У ці вихідні в тебе день народження. Повір, нам дуже жаль, що так вийшло і нам прийшлось переїхати, та ми хочемо зробити тобі подарунок. Якщо хочеш, ми відсвяткуємо твій день народження в місті, а хочеш, я привезу сюди тих друзів, яких забажаєш, і зробимо свято тут. Хоча, я б наполіг на останньому варіанті: тут місця більше. То як?

—Знаєш, тату,— видихнув Денис,— за весь цей час мені не подзвонив жоден мій друг. І це при тому, що я зник як із міста, так і з «мережі».

—А як же модем? Не працює?— здивувався тато.

—Не знаю,— стиснув плечима Денис,— просто ніколи було.

—То що ти вирішив?

—У мене є ще два дні. Можна, я подумаю, а потім скажу?

—Звісно.

Денис пішов у свою кімнату й сів за комп’ютер. Дійсно, вже час спробувати новенький модем. Хлопець запустив машину й під’єднав USB-модем. Усе працювало відмінно, і Гуров зайшов до чату.

Через годину до спальні зайшов батько.

—Денисе, до тебе прийшли твої нові друзі.

Гуров відірвався від екрану монітора.

—Іди,— сказав батько,— вони чекають. А чого ти засмучений?

Денис підвівся і підійшов до батька.

—Як би це м’якіше сказати…

—Що?— не розумів Олексій.

—Мої друзі хіба що не послали мене з моїм селом.

—Тобто?

—Тобто, ніхто не хоче сюди їхати, тому і я не хочу їхати в місто.

Денис вийшов на вулицю. У дворі стояли Ярик зі Світланою.

—Привіт,— привіталася дівчинка й почервоніла.

—Привіт,— посміхнувся Ярик і штовхнув Світланку в бік.

Світлана ще більше почервоніла, розвернулася й вибігла за двір. Ярик пішов за нею, а Ден, нічого не розуміючи, теж пішов слідом. Ярик щось шепотів на вухо Світлані, а та лише закрила обличчя руками. Денис здогадався, що дівчинка соромиться щось сказати.

—Взагалі-то, я не кусаюсь,— посміхнувся Денис.

—Як ти себе почуваєш?— вичавила із себе Світлана, але відчувалося, що це не те, що вона хотіла спитати.

—Дуже добре. Усе гаразд, не хвилюйся. То що ти хотіла спитати?— хитро зщурився Денис.

—А…— Світлана зам’ялася, дивуючись проникливості друга.

Ярик знову штовхнув подругу в бік.

—Розумієш, у мене в суботу день народження… і я хотіла б тебе запросити.

—І багато народу буде?— спитав Ден.

—Взагалі-то, Ярик, ти і я.

—І все?— здивувався Гуров.— Тоді в мене зустрічна пропозиція. Уявляєте, у мене теж у суботу день народження, і я хотів би вас запросити до себе.

Друзі були шоковані й неспроможні відповісти відразу.

—Класно!— зрадів Ярослав.

—Я згодна,— вигукнула дівчинка.

—А я тим більш.

—Друзі,— сказав Денис,— тільки не варто шукати подарунки, мені нічого не потрібно. Мені важливіше те, що ви прийдете на свято, бо… Бо мої міські друзі, чесно кажучи, мене просто кинули. Ніхто не хоче сюди їхати.

—Сумно,— протягнула Світлана.

—Та не дуже. Отже, домовились? У суботу я чекаю на вас близько одинадцятої ранку. А в тебе коли день народження?— спитав Денис Ярика.

—Та вже пройшов. У лютому був.

—Тобі теж 13?

—Так.

—Дивовижний вік,— посміхнувся Ден.

—Ти ще не знаєш на скільки,— буркнув Ярик.

—Що?— перепитав Денис.

—Та нічого. Ми підемо.

—Ще побачимось!

—Неодмінно.

Друзі пішли вулицею, залишивши Дениса біля двору, і Світлана спитала Ярика:

—Як ти думаєш? Він валгас чи маг?

—У суботу повинно з’ясуватися.

—Так. Його батьки, мабуть, валгаси, бо Денис нічого не знає.

—Отож бо. У суботу з’ясується.

—Сподіваюсь.

* * *

Наступного дня, підвечір Денис підійшов до батьків. Ті відразу зрозуміли, що розмова буде серйозна.

—Тату,— несміливо почав хлопець.— Тут така справа… У Світланки, моєї нової подружки, у суботу день народження, як у мене.

—І?— підбадьорив батько.

—Я б хотів зробити їй подарунок. Але…

—Але що?— не розумів поки що Олексій.

—Він дорогий. Але дуже необхідний.

—Синку,— втрутилася мама,— годі говорити загадками. Кажи.

—У неї немає смартфону. Досі кнопковий телефон. Я розумію, що багато прошу, але, може, хоч найдешевший. На скільки я зрозумів, її виховує бабуся, і вона не в змозі придбати смартфон. А мені не треба нічого дарувати.