Розділ 4. На горищі

Мати Гурова, побачивши сина, лише мовчки піднесла долоню до рота.

—А що я міг зробити,— відповів син на мовчазне запитання батьків.— Ось таке в мене вийшло знайомство з місцевими.

Мама завела сина до хати, взяла аптечку й почала обробляти рани. У Дена виявилась розбита губа, брова та широчезне садно на лівій щоці.

—Ось не розумію,— нарешті промовила матуся.— Невже не можна було обійтися без бійки?

—Можна. Але він образив дівчину. Штовхнув її на землю.

—Хто?

—Хлопець один, Ростислав. До речі, я його не бив. Лише перекинув через плече.

—Знову твої бійцівські штучки.

—Для цього я їх і вчив, для захисту. Просто, із Ростиком було ще троє хлопців, от вони мене й відгамселили. Не хвилюйся, не дуже. Вони відразу втекли.

—Не хвилюйся?— скипів батько.— Не дуже? І дня не пройшло, він уже побився. Ти покараний. До завтрашнього ранку. А там побачимо.

—Ну, тато!

—Я все сказав.

—Олексо!— намагалася заступитись Олена.

—Я... все... сказав!

—Ну, знаєте,— обурився Денис.— Я, між іншим, за дівчинку вступився.

Денис вийшов із кухні, на мить зупинився в коридорі, потім вийшов до сіней. Ступив на сходи, що вели до горища й піднявся нагору. Дерев’яна кришка в стелі легко піддалася, і Гуров заглянув усередину. Страшнувато було усередині. І чого його, взагалі, сюди потягнуло? А Денис і сам не знав. Ноги самі сюди прийшли. Гуров натиснув вимикач, що висів прямо на ляді, і горище освітилося одинокою лампочкою на стелі. Хлопець заліз усередину й закрив кришку. Приміщення було запилене й захаращене коробками та баулами. Майже в кутку стояв здоровезний сундук. Гуров підійшов до нього й відкрив кришку. Звідти вискочила мишка, і Ден перелякався, але більше від несподіванки. Від переляку хлопець мотнув рукою й зачепив якесь покривало, яке повільно сповзло й… з під покривала виринуло величезне дзеркало, висотою майже у два метри.

—Вау!— Ден був вражений.— Добре ж мене розфарбували.

Гуров розглядав своє побите обличчя у відображенні. Так, було через що батькам перелякатись. Хлопець доторкнувся до візерунків навколо дзеркала, яке було вставлене в залізне обрамлення. Навколо дзеркала залізні прути складалися у хвилясті чудернацькі малюнки. Денис здогадався, що цьому витвору мистецтва вже багато років, але жодної плями іржі на залізі не було. Дивовижа. Гуров уважніше придивився до обрамлення. З права та зліва дзеркала він побачив по одному різьбленому колу з ручками, а ще цифри від 0 до 9, які тягнулися від правої ручки вниз.

—Ручки, мабуть, щоб носити дзеркало,— припустив хлопець.

Але… Денис придивився уважніше. Це були не просто кола, це були літери, розташовані по колу. На тому, що справа, він побачив: «De-monstro», а на тому, що зліва: «Aperio».

—Де-монстро, аперіо,— прочитав хлопчик.— Де-монстро, схоже на монстра, або на демонстрацію.

Гуров узявся за праву ручку й відчув, що та піддалася й стала повертатися. Раптом відображення хлопця зникло… Ден побачив у дзеркалі ліс.

—Мама!— перелякався Ден.

Хлопець накинув на дзеркало простирадло й миттю зійшов з горища до хати. Він забіг до зали. Там сиділи батьки.

—Ти добре себе почуваєш?— спитала мама.— Ти якийсь блідий.

—Все гаразд. Я до своєї кімнати.

Гуров зайшов до своєї спальні й сів на стілець. Що це було? Ден зовсім не розумів. Чи йому начудилося? Що то за дзеркало таке? Погляд хлопця впав на книжкову полицю зі старезними книгами. Йому немов хтось підказав підійти туди. Гуров піднявся, підійшов до полиці й узяв першу книжку. Зношений перепліт, не дуже товста. Ден відкрив першу сторінку. «Історія стародавньої магії» голосила назва. Друга книжка: «Великі маги в історії й сучасності». Третя: «Лікувальні трави для здоров’я». Наступна: «Бойова магія».

—Та що це за книги?

Денис дістав ще одну книгу: «Латина. Словник. Збірник заклять.»

—Латина,— задумливо протягнув Ден.

Він відкрив у кінці книги латино-український словник і спробував знайти слова, що побачив на дзеркалі.

—Де-монстро… Показувати. Так, аперіо… Відкрити. Отже, то була латина… Дивні смаки в моєї бабусі.

Денис поставив книгу й узяв іншу, а разом з нею з полиці висмикнувся сірий конверт і впав на підлогу. Хлопець його підняв і дістав звідти два складених аркуші паперу. Це були листи від бабусі. Денис відкрив один з них.

«Доброго дня, любий Денисочку. Якщо ти читаєш цей лист, то ти таки переїхав у Сватове. Не засмучуйся, тобі тут сподобається. Ти зрозумієш це, коли тобі виповниться 13 років і ти зможеш прочитати мій другий лист. Зараз там пустий аркуш, але згодом усе зміниться. Ти віриш у дива? Час уже в них повірити.»

—Пустий?— здивувався Денис, відкривши другий аркуш.— Вони обидва пописані.

Гуров хотів прочитати другий лист, але з кухні почувся голос:

—Денисе!— гукнула мати.

Гуров, нічого не розуміючи, сховав аркуші до книги з латиною і вийшов із кімнати.