Розділ 3. Бійка з Ростиславом

Отже, друзі пішли до двору школи. Виявилось, що це не так уже й далеко. За магазином був фруктовий садочок, а з-за нього виринув двоповерховий будинок. Збоку нього й був майданчик із двома гойдалками, ігровий комплекс зі східцями, гіркою, «пожежною трубою» та містком між ними, два різних за висотою турніка, гойдалка-«ваги» і кілька лавок. Світлана сіла на гойдалку, і та заскрипіла незмазаним залізом.

—То що в тебе зі здоров’ям?— спитала Світланка в нового знайомого.

—Астма,— відповів Денис.— Мені важко дихати в загазованому місті. Ось.

Гуров дістав із кишені маленький білий балончик.

—Що це?— здивувався Ярик.

—Це мої ліки. Вони повинні завжди бути зі мною. Напад може статися в будь-який момент. Хоча тут, у селі, мені дихається легше.

Раптом дівчинка перестала гойдатись, а хлопці помітили її перелякані очі.

—Що, дітки, гойдаєтесь?— почулося з-за спин хлопців.

Вони обернулися й побачили трьох здорових хлопців.

Один був трохи нижче й стояв попереду. Денис зустрічався з подібними типами в місті: ватажок і кілька посіпак. Ватажок, зазвичай, страхопуд, тому разом з ним ходять друзі ватажка, наче особисті охоронці. Зазвичай Денис не боявся таких компаній, до того ж, він уже третій рік займався самбо в місті.

—Ну що, невдаха?— звернувся здоровань до Ярика.— Думав, переможеш?

Хлопець гучно засміявся.

—Підрости трохи, а потім тягайся із професіоналами.

—Ростиславе, ти такий самий професіонал,— відповів Савенко,— як і моя кішка.

—Ти, помилка природи,— глузував Ростислав,— думаєш, як походив на підготовчі курси, так вже усього навчився? Та ти ж закляття забуваєш.

Світланка зіскочила з гойдалки й кивнула на Дениса.

—Ти б краще зараз помовчав,— гримнула дівчина.

—А він що?— спитав Ростик.— Того? Валгас?

—Валгас?— не зрозумів Ден.— Це хто?

—Чернь ти,— засміявся Ростик.

Він підійшов у притул до дівчини й промовив.

—І ти чернь. Сумніваюсь, що ти з такими батьками пройдеш далі загального рівня.

—Нахаба!— крикнула Світлана й штовхнула хлопця кулачком у груди.

Ростислав ледь похитнувся, адже був на цілу голову вище.

—Дурепа,— вилаявся хлопець і з усієї сили штовхнув Світлану.

Та, звісно, впала, аж книга вискочила з рук.

—Хамло!— закричав Ярик і хотів ударити Ростика, але Савенка схопили двоє хлопців, що до цього стояли мовчки.

—Що, сміливий зі своїми посіпаками?— розізлився Денис.— А один на один слабо?

—Не варто зі мною тягатися, хлопчинко.

—А ти спробуй. Тільки щоб твої гамадрили не підходили.

—Сам напросився.

Ростик зробив крок до Дениса й замахнувся кулаком. Гуров не розгубився, схопив хлопця за руку й з легкістю перекинув того через плече. Ростислав переляканий лежав на землі. Друзі Ростика не розгубились, відпустили Ярослава й накинулись на Дена. За мить Гуров лежав на землі з розбитою губою.

—Тікаймо!— скомандував Ростислав, і хлопці втекли.

—Денис!— підскочила до Гурова Світлана.— Що з тобою?

Ден лежав на землі й не міг розігнутись, відчув, як до горла підкотилася «грудка», важко стало дихати. Через силу Ден прохрипів:

—Балончик.

Ярик намацав у кишені ліки й подав Денису. Гуров бризнув ліки до рота й тяжко вдихнув. За хвилину хлопець зміг випрямитись. Друзі дуже перелякались за Гурова.

—Як ти?

—Вже все гаразд,— заспокоїв усіх Денис.

Хлопець повільно піднявся із землі.

— Ой, який жах!— крикнула Світлана.— Твоє обличчя.

—Я ж казав,— спокійно промовив Денис,— що ваш Ростик — боягуз. Нам’яли мені боки й утекли.

—А здорово ти його,— посміхнувся Ярослав,— через плече.

—Та це дрібниці. Я займався боротьбою.

—Слухай, а як...

—Ти про хворобу? Вона почалася півроку тому. Якраз після смерті моєї бабусі. Я вже дещо вмів. А потім тренер перевів мене на спеціальний режим. Мені не можна надто перевантажувати легені.

—Ясно. Тобі б додому, умитися.

—Що, красиво розмалювали?

Світлана дістала з сумочки маленьке дзеркальце.

—Подивись.

—Так,— протягнув Гуров,— точно, піду додому.

—Стій, а номер телефону?— спитав Савенко.

—Дійсно. Обміняємось номерами.

Підлітки дістали свої телефони, аби занести номери до контактів. У хлопців були сучасні смартфони, а Світлана клацала кнопками звичайного мобільного телефону. Гуров попрощався з новими друзями й пішов додому.