ГЛАВА IV. СЛІДИ МИНУЛОГО

Наступного ранку Аделіна прокинулася з дивним відчуттям, ніби всю ніч про щось думала, але так і не змогла згадати про що саме.

За вікном ішов дощ.

Дрібний, майже нечутний, він стікав по шибках довгими тонкими смугами, розмиваючи сад і старі дерева за вікном. Аделіна любила дощ, бо саме в такі моменти її поглинали роздуми про своє життя... а зараз ще й спогади про бабусю та дитинство, адже в цьому будинку їй все нагадувало про теплі миті з нею....

Аделіна ще кілька хвилин лежала, дивлячись у стелю.

Потім згадала фотографії.

І одразу підвелася.

Вона не знала, що саме хотіла знайти.

Можливо, їй просто потрібне було пояснення.

Звичайне.

Логічне.

Чому одне й те саме дзеркало з'являлося на фотографіях різних поколінь? Чому жінки на цих знімках ніколи не стояли поруч із ним? І чому Маргарита, яка за життя майже ніколи не говорила про минуле, зберігала всі ці фотографії так ретельно?

Аделіна вирішила почати з найпростішого.

З імен.

Вона сіла за ноутбук і відкрила чистий документ.

Угорі написала:

ЖІНКИ РОДИНИ

Під ним почала записувати.

Маргарита.

Далі — ім'я її матері.

Потім бабусі.

Потім прабабусі.

На деяких місцях вона зупинялася.

Імена були, а от дат майже не було.

Ще дивніше було інше.

У сімейних документах траплялися жінки, про яких вона ніколи не чула.

Аделіна відкрила стару папку, яку напередодні знайшла серед речей Маргарити.

Свідоцтва.

Листи.

Кілька пожовклих конвертів.

Фотографії.

Вона перебирала їх повільно, не поспішаючи.

Спочатку нічого незвичайного не знаходила.

А потім натрапила на запис, зроблений рукою. Кілька рядків у старому родинному реєстрі.

Дата.

Ім'я.

Віолетта

Аделіна перечитала його двічі.

Віолетта

Це ім'я нічого їй не говорило.

Вона відкрила пошук і спробувала знайти хоч якусь інформацію.

Результатів майже не було.

Тоді вона перегорнула наступну сторінку.

І побачила те саме ім'я.

Цього разу поруч стояла інша дата.

Набагато старша.

Аделіна насупилася.

Вона повернулася на попередню сторінку.

Потім знову на наступну.

Дати не збігалися.

Але ім'я було однаковим.

Вона вже хотіла відкласти документи, коли помітила ще одну річ.

Навпроти імені Віолетта  хтось провів тонку вертикальну лінію чорнилом.

Не закреслив.

Не підкреслив.

Просто поставив лінію.

Ніби позначив це ім'я для себе.

Аделіна провела пальцем по пожовклому паперу.

— Хто ти була?.. — тихо запитала вона.

Відповіді, звісно, не було.

Тільки дощ за вікном.

Вона закрила папку.

Але вже за кілька секунд знову відкрила її.

Цього разу Аделіна взяла чистий аркуш і почала виписувати все, що могла знайти про жінок своєї родини.

Не тому, що вірила в якісь старі сімейні прокляття.

Вона взагалі не вірила в такі речі.

Їй просто хотілося знати правду.

Іноді найстрашніші речі починаються саме з цього.

З невинного бажання дізнатися, що було до тебе.

Так. Я б зараз не поспішала з Віолеттою і прокляттям. Нехай Аделіна спочатку зануриться в родинну історію майже як у звичайне дослідження. Вона знаходить дедалі більше дивних невідповідностей, але поки що все має цілком земні пояснення. А вже потім одна деталь змусить її зрозуміти, що історія набагато старша, ніж вона думала.

Продовжимо саме з моменту, де вона почала виписувати імена:

Аделіна просиділа за столом майже до вечора.

Спочатку вона думала, що це займе не більше години

Переглянути кілька документів. Записати імена. Знайти дати. Можливо, відшукати в інтернеті якісь згадки про родину.

Нічого складного.

Але що далі вона заглиблювалася в старі папери, то більше розуміла, наскільки мало насправді знала про власну сім'ю. Якщо подумати, не знала про неї майже нічого...

Маргарита майже не залишила після себе особистих записів.

Її мати — ще менше.

А про покоління до неї інформація ставала зовсім уривчастою.

Наче хтось одного дня просто перестав записувати історію.

Або записував її не всю.

Аделіна відклала один документ убік і потерла втомлені очі.

Поруч лежав аркуш, на якому вона вже склала невелику схему.Спочатку це завдання здалося їй доволі цікавим і не таким виснажливим, але що більше вона сиділа за документами, то помітила, як втома починає керувати її тілом.

Віолетта — ?

Маргарита — 1947

Вікторія — 1912

Далі були ще кілька імен, але навпроти них стояли лише приблизні роки.

Вона знову подивилася на Віолетту.

Це ім'я не давало їй спокою.

Не через щось містичне.

Просто воно з'являлося там, де його не мало бути.

Віолетта була записана в одному з документів як родичка.

А в іншому — взагалі не згадувалася.

Аделіна вирішила перевірити ще раз. Вона ніколи не чула, щоб бабуся згадувала це ім"я.

Вона відкрила ноутбук і почала шукати старі архівні записи за прізвищем родини.

Перші сторінки нічого не дали.

Потім знайшовся один запис.

Дуже короткий.

Ім'я.

Дата народження.

Місце проживання.

А нижче — дата смерті.

Аделіна завмерла.

Вона перечитала рядок ще раз.

Потім відкрила інше джерело.

Там була та сама людина.

Ті самі дати.

Але вік не збігався.

Різниця була невеликою.

Лише кілька років.

Можливо, помилка.

Аделіна записала це на аркуші й поставила поруч маленький знак питання.

Потім продовжила пошук.