- 25 -

 Саґа сидів у м’якому кріслі, схрестив руки в замок, те що він зустрів нащадків старого доброго знайомого, було для нього цікавою знахідкою. Ще більшою знахідкою виявилось, що двоє нащадків які могли перевернути всю історію королівства Вогню, майже задарма розмінюють своє велике майбутнє, прикувавши долі до червоного замку та артефакту.

Та все ж Саґі було неймовірно цікаво слідкувати за розвитком історії, і йому дуже хотілося застати переможця власними очима.

— Ти все згадав? — Саґа запитує, і навіть це питання медом розливається йому в роті.

— Ви, запитуєте, чи пам’ятаю хто я  насправді такий? Чи вас більше цікавить те, що навіть дозволивши мені згадати минуле, ви очікували коли ж я зрозумію просту істину, яка весь час була в мене перед носом?

— Так, — Саґа широко всміхається піддаючись вперед, й кладучи руки тепер на бильця міцно їх стискаючи. — І як воно?

— Я навіть не знаю, які можна тут підібрати слова. Ілюзія, проте, що я три роки жив з думкою про помсту, навіть не підозрюючи, що весь цей час брат був поруч. Він знав, що я вижив, і користувався мною, насилаючи заклинання забуття кожного разу після нашої зустрічі. Червона маска, звісно навіть це, було частиною його плану, але сьогодні я з цим покінчу раз і назавжди!

— Успіху хлопче, — Саґа махає рукою, й знову задоволено всміхається.

Він весь час спостерігає за людськими почварами, які кидаються як не в полум’я, так в крижану воду, вигадуючи різні цінності та оправдання для своєї жадібності. Саґа напряму не втручається, він лише спостерігає, час від час від нудьги даючи скаліченим душам – надію.  

***

Огида грудкою застряла в горлі Вестри. Її тіло тремтіло, коли вона похапцем скидала сукню, коли надягала військову форму, чоботи було чомусь вдягти для неї найскладніше. Лівий чобіт постійно вислизав із рук, які від нервування тряслися.

«Він не просто вкрав особистість брата, він обвів кругом пальця навіть нас!» — нав’язливі думки лізли постійно в голову. — «Він бавився з нами, замилюючи очі. Відвертав увагу, і ми втратили пильність. Найголовніше, що весь час було перед очима залишалося непоміченим! Яка ж я дурепа! Як я могла…» — Сло навіть не змогла подумати чи згадати про ніч, коли Алоро торкався її тіла, і гірше з цього всього, що його дотики тоді вона відчайдушно жадала.

Коли двері в кімнату скрипнули й відчинилися, Вестра моментально озирнулася ставши в бойову стійку інтуїтивно. Її стиснуті кулаки палали, як і очі, в яких застряла лють.

— Це зайве, — спокійно вимовив Алоро.

— Ейн, чи не так?

— А я все гадав, зрозуміла ти чи ні.

Вестра стиснула губи в одну лінію, сварячи себе за упереджені висловлювання.

— Сподіваюсь ти повеселився від душі, розігруючи все це.

— Навіть більше, — Ейн широко всміхається, ліниво складаючи руки на грудях. — Тобі жалітися гріх. Під мною ти добре стогнала від задоволення, то, що не так?

— Покидьок! — загарчала люто Соло, кинувшись на Алоро.

Зайві емоції ніколи не цінувалися у легіоні, і це завжди призводило солдатів до провалу місій. Вестра це знала як ніхто, та все ж піддалася пориву, не змогла стримати внутрішній вихор.

Дії Соло були надто передбачуваними, Ейн з легкістю заблокував її атаку, навіть не промовляючи заклинання. Захисний щит із магми не дозволив Вестрі навіть наблизитися до Алоро, зате дозволив йому напасти у відповідь.

— Я не збираюся чаклувати проти тебе, — тримаючи її за зап’ястя промовив Ейн. — Це було б нижче мої гідності. Коли я пропонував тобі лишитися, це було щиро, але ти розтоптала мою щирість. То як тепер мені вчинити з тобою? — Алоро наблизився до її обличчя, заглядаючи в її очі, намагаючись знайти там відповідь.

— Я була сліпою дурепою, яка піддалась на твої чари. Ти не вартий навіть моєї люті, — Вестра шумно втягнула ніздрями повітря, й видихнула, намагаючись зупинити шалене серцебиття.

— Ейн відпусти її, — у дверному отворі з’явився старший лейтенант Норкман. — Твої плани зруйновано, — монотонним голосом вимовив Лойд. — Тож наданою владою корони, яка надана мені, я можу тебе покати прямо тут і зараз, якщо ти відмовишся співпрацювати.

Ейн не відпустив Вестри, упівоберта він зиркнув на Лойда.

— Ти порахував  стільки разів ти ледь не помер тут в моєму замку. Гадаєш ти можеш щось вдіти?! Не фантазуй…

Ейн змовк, секунда інша минає як зіниці Алоро розширилися, а цівка крові бульками вирвалася з його рота. Ейн спантеличено торкається своїх губ, відпускаючи Вестру, ноги його не тримають, він похитується, й різко валиться на підлогу. Бура пляма крові розтікається по його білосніжній сорочці, Ейн все ще не розуміє, що відбулося. Він обмацує тіло, в пошуках істинного пошкодження і ледь не втрачає свідомість від зброї, яка його проткнула.

— Магма справді унікальна стихійна магія. Коли захочеш, вона навіть слідів не залишає після нанесення удару. Здається, ти й сам це добре знаєш, брате,чи не так?

Редрейн виходить із-за спини Лойда, який  не витрачав даремно часу, в його обіймах Вестра, яка незвично тремтить від страху. Норкман міцно обіймає свою жінку, погладжуючи її по волоссі і не даючи побачити закривавлене тіло Ейна.