- 24 -

Почуття зради, гнівом пролилося в середині Вестри, магія буквально закипіла в ній, заповнюючи кожну клітину тіла. Соло шумно втягувала ніздрями повітря, проглядаючи знову папери, які їй дав Лойд. Все було не просто заплутано, сімейство Алоро мало свої секрети, викривання яких могло спричинити справжній держаний переворот. Та все ж Вестру шокувало зовсім не коріння яке йшло далеко в глиб, дістаючи аж королівську сім’ю. 

— Тому ти хочеш навідатися до міста?

— Так, і власник цього замку, — Лойд оглядає стіни кімнати, — має думати, що ми завершили місію.

— Ти хочеш, щоб я йому це сказала?

— Люб’язно попрощалася, — Норкман говорив рівно, хоча в середині вихор ревнощів в ньому закипав. — Це не сарказм чи спроба тебе якось присоромити. Редрейн Алоро справді має думати, що ми покидаємо його замок, через те, що наша місія завершена.

— Чому ти йому сам про це не скажеш?

Соло стиснула в руках папери, ховаючи їх за спину. Вона не хотіла демонструвати злість, яка в ній все ніяк не вщухала, слова старшого лейтенанта боляче скребли на душі, але Вестра не збиралася повторяти свої помилки. Достатнього було першого разу, де імпульсивність взяла над нею верх, і за свої рішення тепер прийшлося болісно розплачуватися.

— Тому що ти йому не байдужа і це почуття щире.

— Маячня!

— Чоловік завжди здатен побачити іншого чоловіка, який зацікавлений в його жінці.

Слова Лойда пройшлися вібраційною хвилею по тілу Вестри. Щось тепле, надто ніжне зарухалося в серці Соло, Лойд все ще вважав  її своєю жінкою. Вона ледь стримала посмішку.

— Гаразд, я зроблю все як ти скажеш.

— Тоді закінчуй збирати речі, і спробуй якомога спокійніше й не вимушено попрощатися. Так, щоб чоловік який в тобі зацікавлений, відчув втрату. Я чекатиму тебе біля воріт. Папери ліпше знищити.

— Зрозуміла.

Вестра протягнула руку з аркушами які вмить спалахнули. Норкман вийшов з кімнати, стискаючи міцно щелепи. Йому зовсім не подобалося те, що Вестра мала попрощатися із Алоро, але також він розумів, що зараз не час почуттям. Він мав спочатку завершити місію, і тільки потім розібратися з почуттями та стосунками власне й самою Вестрою.

***

Соло швидко закінчує збирати речі, їх було не так багато, щоб на це витрачати багато часу. Та все ж коли вона йде до Редрейна попрощатися, вона одягає одну із суконь, які гостинний володар замку їй надав. Срібляста, атласна сукня буквально вільно розтікається навколо її ніг, глибоке декольте яке дістає майже пупка надто звабливе, а ще волосся, яке Вестра розпустила. Її попелясте волосся та пірсинг у вигляді срібного колечка в носі якого вона не знімала навіть коли проходила відбір в легіон, закінчували образ звабниці.

Вестра могла натягнути військову форму, але її лють та зачеплена гордість вимагала відплати. Нічого кращого немає, ніж помста розлюченої жінки, яка використовує найгіршу магію, на яку лише здатна – свою жіночу чарівність.

Соло входить до бібліотеки, де власне й знаходить Алоро, він відривається від книги й завмирає. Його очі буквально іскряться від різкого збудження, а книга незграбно випадає з рук.

— Ти приголомшлива, — вимовляє він сухо, прокашлюючись, мов це могло допомогти йому прочистити горло. — Неймовірно приголомшлива, — додає він впевнено після чого крокує Соло на зустріч.

В пів кроку Вестра його зупиняє, награно – сумно всміхається, опускаючи погляд.

— Це наша остання зустріч.

Алоро міняється в обличчі, уважно дивлячись на Соло.

— Як це розуміти?

— Місія завершена, час повертатися до столиці.

— Ви знайшли дзеркало Нідгьоґґ?

— Ні, — знову вдавана сумна посмішка. Вестра тепер впевнена, що почуття Алоро не фальшиві на відміну від його імені. Соло шумно видихає, після чого підійнімає виважений погляд на чоловіка, від якого її тіло тремтить. Це тремтіння огиди. — Нічого не знайдено, і немає ніяких зачіпок, тому вважається місія проваленою.

— А як же знайдений шматок магми? — Алоро відчайдушно чіпляється. — Хіба вам це не потрібно розслідувати?

— Корона не бачить сенсу шукати мертвого. Ти ж сам сказав, що твій брат загинув.

Алоро змінюється в обличчі, погляд його темнішає.

— Чому б тобі не залишитися зі мною? — він говорить м’яко, торкаючись рукою до її під порідка. — Ми б могли тут разом створити…

— Тобі немає що охороняти, навіщо тобі тут залишатися? Ти вільний.

На обличчі Алоро розгубленість змішується з подивом і саме в цей момент Вестра розумій більше, ніж їй хотілося. Вона обіймає Редрейна, ніжно цілуючи його в щоку намагаючись відволікти від головного. Вестра й сама ненароком зрозуміла, що вся справа була саме у викраденому артефакту.

— Мені час, — Соло розриває обійми, — я мушу відзвітувати капітану в легіоні, перш ніж щось змінювати в житі.

Її слова зачіпають Алоро, і тепер він м’яко всміхається.

— Тобто це не відмова?! Я тебе правильно зрозумів?