- 21 -

Три роки тому

Тіло нещадно ламало, пекло, горіло. Він не міг ворухнути кінцівками. Розплющив очі, які мов були налиті свинцем, Енй не відразу зміг зрозуміти, що з ним коїться. Він не відразу зрозумів й те, що бачить все довкола він лише правим оком.

— Нарешті прокинувся, — низький голос пройшовся по кімнаті. — Я вже гадав, що ти не хочеш жити.

Ейн не міг підняти голову, щоб побачити хто до нього говорить.

— Дурне дитя, ох і ж дурне, — цокнув язиком старець сідаючи поруч із його ліжком. Чоловік мав химерний вигляд:  сиве волосся, якого здавалось ніколи не торкався гребінець, ледь діставало йому пліч; очі мали помутнілий вигляд, і кольорова сірість при молодості практично зникла;  на худорлявому тілі висіла лляна сорочка, а на талії мотузка яка підперізувала сорочку та тримала штани. — Мене звати Саґа, — старець демонстративно схилив голову в поклоні та швидко виструнчився. — Тож раз ти розплющив очі, тепер  я можу тобі допомогти.

— Хто ви такий? — питання давалися тяжко Ейну.

— Ти мене не знаєш? — Саґа справді здивувався питанню.

— Ні.

— Я тобі розповім, але спочатку ми тебе підлікуємо. На моїй пам'яті ще ніхто не проводив стільки часу в ліжку, — Саґа дістав з кишені невеличку прозору пробірку в якій була тьмяно-жовта рідина. — Це миттю поставить тебе на ноги. Розкривай рота!

Енй кілька хвилин роздумував про правильність, та піддався старцю і його словам. Рідина віддавала гіркотою жовчі, від чого Енй відчув позов нудоти, бажаючи виплюнути зілля.

— Ковтай! — гаркнув Саґа й затулив йому долонею рота, а іншою ніс.

Ейн проковтнув зілля, від якого запаморочилося в голові, а всередині мов відбувся незрозумілий вибух магічної енергії. Магія розтікалася так швидко, що він не встигав за нею.

— Тепер вставай!

Знову наказував Саґа, і Енй встав. Гул в голові все ще був, але він встав.

— Чудово. Ніколи б не подумав, що зустріну його нащадка при таких обставинах.

— Чийого нащадка? — запитав Енй.

— Хлопче, я все гадав, як же мені правильно до тебе звертатись?! Ейн чи Редрейн?

***

— Це моя домівка, — сухо відповів Редрейн наливаючи собі черговий келих вина. — Мені більше нікуди йти, — відпив, він знову всміхався так, мов щойно він не розповідав про мертвого брата.

Його посмішка викликала у Вестри відчуття порожнечі, мов посмішка була його щитом від всього, що  боліло. Їй це було знайомо, вона також часто всміхалася, щоб не плакати.

— Мені прикро… — слова застрягали в горлі.

— Весі, не потрібно, — крижана  холодність за якою знову приховувався біль. — Я не хочу чути від жінки, яка мені подобається, що їй мене шкода. Я не хочу виглядати жалюгідним у твоїх очах.

Редрейн підвівся з місця, повільно крокуючи до Вестри, тримаючи келих в руках. Алоро виглядав сп'янілим, і здається саме алкоголь додавав йому сміливості. Він нахилив голову трохи в бік, коли нахилився до неї так близько, що вона відчула запах солодкуватого аромату вина на його губах. Соло чудово знала, що хоче зробити Алоро, і чомусь їй не хотілося його зупиняти. Він протягнув келих їй, і вона жадібно відпила кілька ковтків. Її голова останні дні була зайнята хвилюванням, тож ковтки вина мали б прогнати все.

Серце загупотіло, кров прилинула до щік, коли Редрейн наблизився до неї зовсім близько, дивлячись їй у вічі. Він був звабливим, вродливим. Їй хотілося відчути смак його поцілунку, його руки в себе на талії. Вона була самотня впродовж кількох місяців, замінив потребу чоловічих обіймів на працю.

Вестра не збиралася знову розпочинати стосунки із Лойдом, хоч від нього зносило дах не менше ніж від Редрейна, з яким не страшно було щось почати. А навіть якби нічого не вийшло, вона б не страждала як від розриву із Норкманом.

— Можна? — ввічливо запитав він її.

Пильний погляд Редрейна ковзав з губ до очей і навпаки. Він майже торкався її губ своїми, але все ще чекав її відповіді. Секунди перетворилися на хвилини. Він всміхається, після чого відсторонюється.

— Вибач, ти надто спокуслива, щоб навіть не спробувати тебе поцілувати.

Редрейн випрямляється, в його очах немає ні ніяковості, ні злості на її відмову. Це провокує Вестру, вона похапцем підіймається зі стільця, майже впираючись грудьми в тіло Редрейна. Її руки тягнуться до його обличчя, але він швидший.

Він накриває її губи своїм, цілуючи пристрасно, голодно, жодного натяку на ніжність чи невпевненість. Вестра дозволяє його рукам стискати її сідниці, гладити талію, притискати до себе. Дозволяє його язику проникнути, сплітатися з нею. Дозволяє всади себе на край стола й скинути з нього все, що заважало б. Редрейн пристрасний і вона горить від кожного його дотику.

Чи не вперше Вестра шкодує що не одягла сукню, з якої так легко звільнитися. Їй подобається тіло Алоро, подобається розривати сорочку на його тілі, торкатися кубиків преса, цілувати його шию.

Напруження зростає, коли рука Алора забирається їй під сорочку, торкається чутливих грудей. Його поцілунки спускаються нижче, але він не спішить, повільно вимальовує язиком вологі візерунки на шкірі, спускаючись до її декольте.