- 19 -

Які б не були чудові баночки із зіллям в червоному палаці, та рани Норкмана не затягувалися так швидко, як цього хотіла Соло. Вона другу ніч сиділа біля його ліжка, згадуючи як руки її тремтіли коли вона витягувала магічне лезо з його тіла, як зашивала рану нитками, як намагалася зупинити кровотечу. Про лезо вона не відразу здогадалась, лиш коли випадково зачепила кінчик мізинця, де з каплею крові її тіло покинула і магія.

Лойд був без свідомості, а кілька годин без магії стали чи не найкращим захистом на користь Редрейна. Вона й досі не розмовляла з ним, не могла запитати за той знайдений шматок застиглої магми, за те, звідки він стільки знає про магічне лезо з рубінами. Питань було купа, і чи не вперше Соло нехтувала обов’язками військового, щоб простежити за своїм старшим лейтенантом.

Раптове усвідомлення – «а якщо я його більше не побачу? Якщо він не розплющить очей?» — її гнітило, злило, й штовхало до прірви.

За короткий проміжок часу, він був вдруге поранений, мов випробовував свою долю та те, настільки її вистачить. Тихий стукіт змусив Вестру відволіктися.

— Кіріс!

— Йдіть і відпочиньте! — дівчина буквально наказує, ставлячи на стіл тацю на якій нова тканина та миска із компресом. — Я догляну за старшим лейтенантом Норкманом. І, — вона поглянула на Соло так, що та не встигла щось й сказати. — Проблематично буде, якщо і ви звалитеся з ніг і мені прийдеться доглядати за вами обома.

Кайлос говорила прямо і хоч в її інтонації чи словах не було нічого теплого й люб’язного, Вестра їй все одно вдячно вклонилась.

— Дякую.

— Прийміть ванну, а потім спускайтесь на вечерю. Ред просив це передати вам.

Соло нічого не відповіла, вийшовши з кімнати. Їй справді потрібен був душ чи ванна, та новий одяг. Її форма вся була заплямована кров’ю Норкмана, а хвилювання затьмарили холодний розум та прості потреби у вигляді їжі, сну, гігієни.

Її кімната була поруч зі старшим лейтенантом, і її чомусь не здивувало, коли вона знайшла на ліжку нову сорочку, корсет і навіть штани. Вона миттєво прийняла душ, одяглась й спустилася до зали, де вже на неї чекав Редрейн.

Легкий рум’янець з’явився у неї на щоках, вона не знала, що йому говорити. Паршиве відчуття її переслідувало, Редрейн їй дізнався у своїй симпатії, а вона потім накинулась на нього з обвинувачуванням, ситуації зовсім не покращував.

— Мій розмір, — сказала вона перше, що спало їй на думку.

Вільна сіра сорочка заправлена в штани та корсет який підкреслював її тонку талію. Волосся було розпущене й трішки ще вологим.

— Я знаю. Маю чудовий зір, — спроба розрядити гнітючу атмосферу увінчалась не вдалим жартом. — Сідай, ти виглядаєш змарнілою. Весі він обов’язково одужає, — поспішно додає Алоро, коли Вестра сідає на інший край стола, й береться за виделку.

Шлунок її скручується, коли вона вловлює ароматний запах смаженого м’яса та свіжого салату. Якої б сильною вона не намагалася виглядати та чомусь зараз  їй здається, що вона жалюгідна.

— Так, — ледь видавлює вона із себе, проковтнувши їжу. — Звідки ти знаєш про те лезо?

Соло не дивиться на свого співрозмовника, втупившись тарілку.

—Тому, що воно належало моєму батьку, який подарував його братові.

Сумна посмішка лягає йому на вуста. Редрейн не їсть, лише п’є з келиха червоне вино, що залишає ледь помітні сліди біля кутиків його рота.

— Що сталося з твоїм братом? — вона підіймає погляд, намагаючись проштовхнути їжу водою, яка застрягла в горлі від незручності.

— Він помер близько п’яти років тому.

— Він також як і ти, вмів чаклувати магмою?

— Так.

— Як саме твій брат помер?

Посмішка зникає зовсім, а очі наливаються чорнотою. Він хмурніє за лічені секунди, і це дає зрозуміти Вестрі, що брат багато, що означав для Алоро.

— Ми з братом мали разом стати охоронцями в палаці, та матері було тяжко з цим змиритися. То ж я вирішив, що піду один. Ми з братом близнюки, тоді я гадав, що мамі буде легше перенести розлуку з одним сином, якщо в неї залишиться інший. Я прорахувався, — знову сумна посмішка. — Не мамі було тяжко, а брату, який розлютував, коли дізнався що наші шляхи розходяться. А далі напевне сталося як і у всіх сім’ях. Ми з братом не розмовляли, і коли я чергове навідувався до сімейного будинку то застав жахіття.  Батьки були мертвими. Злодій був націлений на сімейні скарби які батько захищав ціною життя. Як мама загинула, я не знав. Брата ніде не було. Один день замало, щоб провести похоронну церемонію чи провести їхні тіла. Брат зненавидів мене ще більше, через відсутність на похоронах батьків. А потім, коли я мав прийти наступного разу, мене на стежині чекав брат… — Редрейн провів долонею по волоссю, спогад йому був болючим. — Зав’язалася бійка. І коли я гадав, що Ейну просто потрібно було випустити пар, я помилився. Він бився так, мов єдине його бажання було – це вбити мене.

— І ти вбив його? — питання її знову було не тактовним.

— Ні! Я б не зміг, навіть якби цього дуже хотів. Страшна негода зіграла з нами злий жарт, — його щелепи напружуються, а брови супляться. — Мряка яка перетворилася в зливу із градом. Ейн випадково підковзнувся, а я не встиг його схопити. Його тіло полетів до глибокої прірви, в яку ніхто не спускається через крихкість та часті обвали. Я шукав його тіло, сотні разів спускався на різні глибини та нічого не знаходив.